25 квітня у прокат вийшов документальний фільм Андрія Литвиненка «Заповідник Асканія». Стрічка розповідає про найбільший у Європі степовий заповідник, що вже ціле століття захищає унікальну екосистему від змін, спричинених людиною. Та чи прийме він зміни, необхідні для власного виживання?

 

Прем’єра фільму Андрія Литвиненка «Заповідник Асканія» відбулася на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA, де картина отримала Головний приз студентського журі.

 

Стрічку можна побачити у кінотеатрах Києва, Запоріжжя, Львова, Одеси та Сум. 4 травня у столичному кінотеатрі «Ліра» відбудеться спеціальний показ за участі режисера. 10% прибутку з кожного квитка йде на придбання біноклів для біосферного заповідника Асканія-Нова, що на Херсонщині.

 

> ПРИДБАТИ КВИТКИ

 

Київ

Жовтень

Культурний центр “Кінотеатр Київ”

Boomer

Ліра

Факел

Дніпро

Кінотеатр ім. Т.Г. Шевченка

Магнат

Оскар DreamTown

Оскар SmartPlaza

Планета Кіно (прокат з 9 травня)

 

Запоріжжя

Кінотеатр ім. О. Довженка

 

Львів

Планета Кіно (King Cross) (прокат з 9 травня)

Планета Кіно (ТЦ Форум) (прокат з 9 травня)

 

Маріуполь

Гогольфест Vezha Creative Space (вхід вільний)

 

Одеса

Планета Кіно на Таїрова (прокат з 9 травня)

Планета Кіно на Котовського (прокат з 9 травня)

 

Суми

Планета Кіно (прокат з 9 травня)

 

Харків

Планета Кіно (прокат з 9 травня)

 

 

Подія відбудеться 17 квітня о 19:00 у Національному науково-природничому музеї в місті Києві. Гість розкаже про історію заповідника, який у цьому місяці світякує сторіччя, а також про нинішні проекти та потреби установи. Кількість місць обмежена, для участі обов’язкова реєстрація.

 

Фільм «Заповідник Асканія» є не лише художнім висловлюванням, а й має на меті привернути увагу до проблем збереження природи в Україні. Ще тисячу років тому 40% нашої території було вкрито степом, а на сьогодні з них лишилося всього 3%. Саме в Асканії-Нові знаходиться єдина ділянка степу, якої ніколи не торкався плуг та сільськогосподарська техніка. У цьому, а також у різноманітті тутешньої фауни, що перебуває під охороною держави, полягає унікальність заповідника. Втім, якщо українці продовжать ставити швидкоплинні комерційні інтереси вище природоохоронних, то й цю перлину ми втратимо.

 

Фільм Андрія Литвиненка «Заповідник Асканія» отримав Головний приз студентського журі на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Перед виходом картини у прокат творча група вирушить у тур Україною, щоб представити стрічку глядачам у регіонах. Офіційна глядацька прем’єра відбудеться 23 квітня у столичному кінотеатрі «Жовтень». Частину касових зборів від прокату стрічки буде передано на підтримку Асканії-Нови.

 

Віктор Семенович Гавриленко — фахівець із заповідної справи та охорони природного середовища. Кандидат біологічних наук (1987), старший науковий співробітник (1994). Директор Біосферного заповідника «Асканія-Нова» імені Ф. Е. Фальц-Фейна Національної академії аграрних наук України (з 1995 р.)

 

Основні напрямки наукової діяльності — охорона і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, відтворення та збереження генетичного фонду живої природи, вирішення екологічних та природоохоронних проблем, розвиток заповідної справи в Україні.

Версія для мобільних пристроїв

 

— Чи буде наступний фестиваль «86»?
— Або буде, або не буде.

 

У цьому запитанні — підсумок року, програма на наступний, прохання до Миколая, Санта Клауса та Діда Мороза. Є дві новини. Погана — простої відповіді немає. Гарна — шанси є. Вгамовуємо тривогу, закриваємо гештальт, вносимо ясність у питання подальшої долі «86».

 

#1. СТАЛЕ ФІНАНСУВАННЯ

 

Орієнтовний бюджет фестивалю — 100 тисяч доларів США на рік. Щоразу ці гроші потрібно збирати з нуля. Щоразу немає жодної певності, що вони знайдуться. Фандрейзинг V фестивалю «86: Щось невловиме» тривав близько шести місяців. У цей період чотири кваліфіковані людини в режимі фултайм займалися ґрантовими аплікаціями, краудфандинговою кампанією, переговорами з партнерами. Раніше ці люди працювали на волонтерських або напівволонтерських засадах. Далі це неможливо.

 

Відсутність сталого фінансування породжує замкнене коло: для фестивалю потрібні гроші, на пошук яких потрібні гроші. Розірвати це коло могла б гарантована (стала) щорічна частка бюджету. Чим більша ця частка, тим меншим у обсязі — отже, дешевшим — буде фандрейзинг.

 

Здоровою була б ситуація з гарантованими 30% бюджету (30 тисяч доларів США). Мінімально необхідна частка — 15% бюджету (15 тисяч доларів США).

 

#2. ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ

 

У розвинених країнах фестивалі, подібні до «86», отримують адресне фінансування з таких джерел: місцевий бюджет, обласний чи федеральний бюджет, загальнонаціональний бюджет, міжнародні фонди, приватний бізнес. В Україні це звучить фантастично. Місто Славутич завжди надавало «86» потужну адміністративну і ресурсну підтримку, але грошей з міського бюджету ми жодного разу не отримували. До обласного бюджету достукатись не вдавалось.

 

У 2016-2018 роках скромну підтримку фестивалю надавало Держкіно. Її вистачало, щоб надрукувати поліграфію. У 2018 році ми виграли горезвісний конкурс Міністерства культури. Фінансування Мінкульту мало покрити близько 30% бюджету, але непрозорі процедури і недотримані строки створили додаткові витрати на амортизацію фінансових ризиків. Це, у свою чергу, поставило проведення фестивалю під загрозу.

 

Для нормального функціонування фестиваль потребує прозорої підтримки державних інституцій — на локальному, обласному та загальнонаціональному рівні.

 

#3. СИСТЕМА ФІНАНСУВАННЯ

 

Із 2014 по 2018 рік фестиваль існував завдяки підтримці міжнародних організацій та їхніх невеликих, переважно непрофільних ґрантів. У 2018 році це було 13 дуже різних джерел фінансування. Кожне з них мало свої обмеження щодо типів витрат, звітування і строків надходження коштів. Усе це створило непосильне адміністративне навантаження. Щоб звести до спільного знаменника кошти і фінансову звітність, у команді фестивалю має працювати цілий штат бухгалтерів і ґрант-менеджерів. Втім, як і у випадку з фандрейзингом, ґранти не покривають адміністративні витрати.

 

Екологічною з точки зору адміністрування була б ситуація з кількома великими та середніми ґрантами, більшість яких мали би бути профільними — тобто такими, що дозволяють витрачати кошти на культурне виробництво без додаткових обґрунтувань.

 

#4. КОМАНДА

 

Виробництво фестивалю у малому місті — технологічно і логістично складний процес, що потребує роботи багатьох професіоналів. Людей із відповідною освітою та рівнем досвіду в Україні дуже мало, і зібрати команду на проектній основі — це завжди виклик. П’ять років фестиваль тримався завдяки відданій праці кваліфікованих і глибоко ідейних людей. Але постійний стрес, ненормоване навантаження і фінансові ризики призводять до того, що саме найвідданіші і найпрофесійніші люди найбільше вигорають. На їхнє місце дуже важко знайти заміну. Крім цього, у фестивалю є гостра нестача в людях «на місці» — у Славутичі.

 

Кадрові проблеми міг би вирішити аутсорс і партнерство з ціннісно близькими бізнесами: рекламною агенцією, технічними підрядниками та логістичними операторами. Потрібні й освітні програми та система мотивації для славутичан.

 

Перспективу вирішення деяких проблем пропонує новостворений Український культурний фонд. Це профільна державна інституція, що надає фінансування культурним проектам на умовах конкурсу. Та навіть ця поважна установа має проблеми з плануванням. Новий раунд проектів мав бути оголошений у грудні цього року, але з невідомих причин його перенесли на січень.

 

Чекаємо новин і щиро дякуємо всім, хто запитує, хвилюється і вірить у «86». Дуже цінуємо вашу безпрецедентну довіру і солідарність у справі Мінкульту. Ми щасливі, що довкола фестивалю сформувалась потужна спільнота адекватних людей. Як би пафосно це не звучало, але головне надбання цього року — це ви.

 

На наступний рік загадуємо, щоб:
1) УКФ прозоро і послідовно продовжував свою діяльність;
2) Держкіно суттєво збільшило розмір фінансової підтримки кінофестивалю «86»;
3) відбулась реальна децентралізація та можливість залучати кошти «на місцях»;
4) у команди «86» були сили і натхнення продовжувати роботу;
5) знайшлися ціннісно близькі люди і партнери для допомоги в організації фестивалю.

 

Ми також хотіли б зустрічатися з вами частіше, ніж раз на рік. Стежте за дочірніми проектами «86»:
– кінодистриб’ютором 86PROKAT та його релізами в кінотеатрах України;
– кінокомпанією Phalanstery Films та повнометражним дебютом Надії Парфан «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго», прем’єра якого відбудеться у 2019 році.

 

Гарних канікул, веселих свят, катарсисів, близькості, чогось невловимого у новому році!

 

Фото Олександри Ткачової

Версія для мобільних пристроїв.

 

У січні 2018 року громадська організація «86» виграла відкритий конкурс Міністерства культури України «Малі міста — великі враження». За умовами конкурсу, ми мали отримати 500 000 гривень на проведення 9-13 травня 2018 року 5-го міжнародного фестивалю кіно та урбаністики «86» у місті Славутич Київської області.

 

За 5 років існування фестивалю наша організація виграла і проадмініструвала близько півсотні ґрантів від іноземних фондів, культурних представництв і українських державних структур. Незважаючи на значний професійний досвід, конкурс «Малі міста — великі враження» став серйозним випробуванням для «86» і поставив проведення фестивалю під загрозу.

 

Вперше за нашу історію ми зіткнулися з настільки непрозорою процедурою надходження коштів і радянською моделлю адміністративного приниження, недовірою, сваволею та безкарністю держслужбовців. Найбільшим шоком для нашої команди стала ситуація, яку ми розцінюємо як спробу держслужбовця отримати відкат. Детальний виклад ситуації наводимо нижче.

 

Ще більше здивування викликає те, що у коментарі для публікації «Малі міста, з великим складнощами» на LB.ua, співробітник УЦКД не вбачає проблеми у пропозиції нецільової витрати державних коштів: «Це нормальна практика, ми часто так робимо», — каже він.

 

Відомо, що з корупційними пропозиціями стикалися й інші переможці конкурсу «Малі міста — великі враження». Проте фінансова залежність від УЦКД та незакриті борги перед підрядниками стримують їх від оприлюднення цього досвіду.

 

Маємо підстави вважати, що 2018 рік був пілотним не лише для конкурсу, а й для відпрацювання корупційної схеми, яка наступного року масштабується у 10 разів. Директорка УЦКД повідомила, що на 2019 рік запланований бюджет конкурсу «Малі міста — великі враження» складає 50 мільйонів гривень.

 

Нас бентежить нахабство та відчуття безкарності, яке демонструють чиновники «реформованого» Міністерства культури всього за 5 років після Революції Гідності. Відкриті конкурси імітують демократію та служать прикриттям для нових корупційних схем. Прикро, що місія культурної децентралізації, якою останні 5 років опікуються низові ініціативи, стає прикриттям для охочих «освоїти» державні кошти на культуру.

 

Вважаємо ситуацію довкола конкурсу «Малі міста — великі враження» неприпустимою і вимагаємо у Міністра культури:

 

1. Провести службове розслідування діяльності заступника директора УЦКД Євгена Ковальського та його очільниці Ірини Френкель та оприлюднити його результати.

 

2. Запровадити прозору процедуру фінансування та звітності проекту «Малі міста — великі враження» та інших конкурсів Міністерства культури на проведення культурних подій, а саме:

 

а) призначати розпорядником коштів реальних організаторів події і оформлювати права та обов’язки в юридичній площині відповідно до чинного законодавства;

б) передбачати чіткі строки надходження коштів на рахунки організаторів та виплачувати першу частину ґранту до початку події;

в) запровадити чітку і прозору систему звітності, вимоги до оформлення звітних документів та строків їх подання.

 

Звертаємося також до наших партнерів, колег, інших учасників конкурсу та всіх прогресивних культурних інституцій України із закликом:

 

– солідаризуватися з «86», поширюючи це звернення і висловлюючи свою позицію щодо описаної ситуації;

– вимагати у державних структур прозорих процедур проведення конкурсів — від оголошення про участь до останнього звітного документа;

– бойкотувати конкурси, адміністрація яких відмовляється запроваджувати прозорі процедури;

– оприлюднювати будь-які випадки корупції чи її спроб у співпраці культурних інституцій з державними органами.

 

 

ПЕРЕБІГ ПОДІЙ ДОВКОЛА УЧАСТІ «86» У КОНКУРСІ «МАЛІ МІСТА – ВЕЛИКІ ВРАЖЕННЯ»

 

Після оголошення результатів конкурсу у січні 2018 року розпорядником ґранту без жодних пояснень призначили не ГО «86», а дослідницький підрозділ Міністерства Культури – Український центру культурних досліджень (УЦКД). Передбачалося, що УЦКД буде сплачувати послуги підрядників фестивалю напряму. Перед ГО «86» поставили завдання підготувати кошторис і первинну проектну документацію. При цьому з «86» не підписали ні договору, ні будь-якого іншого документу зі строками надходження коштів, вимогами до оформлення документів та терміни подачі звітності.

 

Першим питанням, яке команда «86» поставила директорці УЦКД Френкель Ірині Володимирівні на першій особистій зустрічі у березні 2018 року, були вимоги до кошторису та оформлення документів. Директорка УЦКД не змогла надати відповідь. Відповідальний за координацію проекту заступник Френкель І.В. Ковальський Євген Миколайович принципово відмовився відповідати на наші електронні запити і вести письмове листування, наполягаючи на особистих зустрічах. Станом на цей момент не існує жодного документу, публікації чи електронного листа, де прописана процедура звітування і отримання коштів за цим проектом.

 

Численні спроби прояснити ситуацію призводили до уривчастих повідомлень у чатах та все більш абсурдних особистих зустрічей. Під час однієї з зустрічей 25 квітня 2018 року Ковальський Є.М. вимагав, щоб ми вкотре переробили ним же затверджений кошторис. Цього разу він пропонував зменшити загальну суму з обіцяних 500 000 грн до 470 000 грн. На «залишкові» 30 000 грн Ковальський збирався оформити договір з невідомим підрядником, який не надавав послуг фестивалю. Чиновник говорив, що за ці гроші планує «компенсувати послуги з адміністрування проекту». На нашу думку, шляхом залучення фіктивної юридичної особи, яка не має жодного стосунку до організації події, Ковальський намагався отримати відкат.

 

Після квітневої зустрічі команда «86» звернулася до Френкель І.В. з вимогою відсторонити Ковальського Є.М. від нашої справи. Директорка УЦКД проігнорувала цей запит. Ковальський продовжував займатися проектом. Комунікація велася через телефонні розмови, в яких він дозволяв собі вживати нецензурну лексику і принижувати співробітників «86».

 

В інтерв’ю виданню LB.UA у жовтні 2018 року Ковальський публічно зізнається у тому, що вимагав у нас нецільові 30 000 гривень. Ба більше, він стверджує: «Ці кошти мали призначатися для відряджень співробітників УЦКД, що мали виконати на фестивалі функцію моніторингу – це нормальна практика, ми часто так робимо», – каже чиновник.

 

Заступник директора УЦКД не міг не знати, що офіційний кошторис на проведення фестивалю становив не 470 000, а 500 000 гривень. Йому також було відомо, що жодних відряджень чи моніторингів для чиновників він не передбачав.

 

Прикметно, як в цьому ж інтерв’ю Ковальський скаржиться, що в процесі спілкування з нашою організацією йому «довелося переходити на письмове спілкування». Співробітник УЦКД публічно стверджує, що дотримання правил ділової комунікації є для нього прикрою обставиною. Не менш кричуща позиція директорки УЦКД та начальниці Ковальського, яка називає ситуацію корупції та зловживання «комунікація не склалася» і знімає з себе будь-яку відповідальність.

 

Корупція суперечить цінностям «86». Про жоден відкат з нашого боку не могло бути мови. Подальшу поведінку Ковальського розцінюємо як помсту за небажання брати участь в корупційній схемі. Станом на цей момент (5 місяців після завершення фестивалю) повна сума за проектом досі не виплачена.

Щороку в місті Славутич неподалік Чорнобиля проводять міжнародний фестиваль кіно та урбаністики «86». Цієї осені фестиваль вже побував на Сході України під назвою «86: Післямова», а 24 жовтня відбудеться київська прем’єра.

У програмі «86: Післямови» – добірна мистецька документалістика: «Похвала нічому» (Борис Мітіч), «Довге відлуння» (Вероніка Ґлазунова, Лукаш Лакоми), трилогія «Залізна хвороба» (Юрі Анкарані), «Експериментальне місто» (Чед Фрайдріхс) та українські короткі метри із кінолабораторії MyStreetFilmsUkraine.

MyStreetFilmsUkraine – освітній проект фестивалю «86», що існує з 2015 року. Початківцям, аматорам і молодим режисерам пропонують зняти історію про своє місто під наставництвом досвідчених кінематографістів. За кілька місяців учасники та учасниці долають шлях від розробки ідеї до чистового монтажу. Цього року MyStreetFilms продовжив минулорічну подорож Сходом України. Темою майстерні були «Спільні місця» – кінотеатри, музеї, бібліотеки, театри та інші місця, де людина може реалізувати свою соціальну природу. У результаті роботи кінолабораторія випустила 9 короткометражних стрічок про з Донецької, Луганської та Запорізької областей. Після славутицької прем’єри вони рушають у рідні міста, щоб постати перед очима глядачів.

КУПИТИ КВИТКИ

У фестивальному конкурсі MyStreetFilmsUkraine переміг фільм «Діорама» Зої Лактіонової про заміноване море Маріуполя. Спеціальну згадку журі отримала стрічка «Гирі мої Гирі» Євгена Нікіфорова про будинок культури у взірцевому селі Половинкино Луганської області. Фаворитом глядачів стала картина Лізи Герман «Порцеляна» про спадщину і долю останнього фарфорового заводу у Дружківці. А ще до збірки увійшли: фільм Поліни Ольховникової «Дихає» про Запоріжжя, фільм «Машина сновидінь» Каті Олійник про атомоград Енергодар, фільм «Народний музей Авдіївки» Петра Армяновського про музей під обстрілами, фільм «День сміху» Михайла Корольова про панків у будинку культури Билбасівки, фільм Станіслави Доронченко «Мій друг Дон Кіхот» про авангардний театр у провінції та фільм Ані Насадюк «Де моя бабуся сьогодні?» з Бердянську.

 

Більше інформації:
Про «86»
Про MyStreetFilmUkraine

Документальну комедію Боріса Мітіча супроводжує закадровий віршований текст, який в оригіналі начитує Іггі Поп, а для показу на фестивалі переклав українською поет Павло Коробчук. Цей текст вартий уваги як самодостатній літературний твір, тож представляємо його українську версію.

 

 

ПОХВАЛА НІЧОМУ

 

Текст: Боріс Мітіч

Переклад: Павло Коробчук

 

Викривальна документальна пародія,
не зовсім у прозі,
у якій Ніщо
намагається відстояти свою значущість.

 

Одного дня Ніщо втекло з дому,
знесилене від нерозуміння.
І перетинає вісім гірських хребтів
і вісім глибоких морів…
…і прибуває в нашу Богом забуту долину.

 

Зрештою –
наше перше
побачення.

 

Не знаю, чи прийшов я
рано,
чи уже все втрачено?

 

Я маю стільки розповісти!
Та й досі в пошуках доречного тут тону.
Щоб я не виглядав, мов той підлиза,
Й щоб ви не надірвали спини у поклонах.

 

Слушнішого ще не було часу
знаходитись за камерою,
та я не безголосий.
Тож нумо грати в гру
у дещо інший спосіб.

 

Ми пропустимо аналітиків
і експертну дискусію,
різні там спецефекти
і культурну протрузію.

 

Жодних класичних сцен,
ні перестрілок за міські бюджети,
ні другорядних персонажів,
ані підсюжетів.

 

Ні врятування світу,
ані претензій тих злиденних,
лише портрети – твій і мій
у ситуаціях буденних.

 

І декілька коментарів
й вигадливих дебатів,
щоб лиш переконатись,
що ти наживкою готовий ласувати.

 

Ніщо перегортає порожню сторінку
і спускається до людей.

 

Та хто я, щоб казати
“я” чи “ми”?
Чи справді я – Ніщо?
Чи лиш без Его ми стаєм незрячими?

 

На мене можна, кажуть,
тільки натякати.
Хоча все інше в світі
здатні повивчати.

 

Хоча, я є в кожнісінькому кадрі,
якщо на мене в тебе є чуття.
В інакшім разі
уяви, що бачиш те,
що бачу я.

 

Або милуйся краєвидами,
Нехай свідомість задає керунок.
І не хвилюйся –
я не прийму це все на свій рахунок.

 

Ніщо поправляє свій ремінь.

 

Зухвало стільки “я”
вживати. Правда, ну?
Й мене попереджали
не цікавитись “чому?”
Але мені комфортно бути “я”, яке завжди
випитує “чому”.
Тому я постараюсь, так, саме тому.

 

Прибув я Бозна звідки
і хочу все й відразу, й дуже швидко.
Мені не вистача терпіння
після тривання в вічності.

 

Здається, занедужав я
місцевою болячкою –
законне дивне право
відчув, немов гарячку.

 

Відчув, що заслуговую на більше,
ніж заслужив раніше.
І схвилювався, ледь не стало гірше.
І навіть моє нове “я”
уже встидається цих віршів.

 

Вся ницість світу мені й в пуп не дише,
Але проймає глибоко щось інше –
бджола, яка
навколо мене свище.
І товстозадий, що
прошкує усе ближче.
А ще малеча, що
забила м’ячик на горище.
І посуд, що не зна
самоочищення.
Й нав’язливі дзвінки, напевно дзвонить теща.
Й зарплата мого друга, трохи вища.
І власне лицемірство.
Про це, давайте, тихше…

 

Не знаю, як з цим впоратись,
нехай невдовзі це мене полишить.
Я майже хочу, щоби хтось
мені повідав і прийдешнє, і колишнє,
проте це був би спойлер
відкриттів,
а це не тішить.

 

Ніщо відзначає, що Його знання про світ
було абсолютно протилежним до нашого.

 

Усе, що знав я про кохання,
було із ненадісланих листів.
Усе, що відав я про віру, –
на власну секту я спустив.

 

Усе, що я про тебе знав, –
ніколи ти речей цих не вчиняв.
Зі слів, що ти ніколи не сказав.
Із книг, що ти ніколи не читав.

 

З ідей, що ти не зміг подужати.
З можливостей, що не здійснилися ніяк.
Я мушу всі знання пошвидше надолужити.
Хіба не так?

 

Вважаємо, що не так
– і Ніщо відтепер почувається,
ніби не в своїй тарілці.

 

Боюсь, мене вже хочуть стратити.
Я відчуваю себе Сталкером.
Я прагнув вам допомогти,
та заважаєте мені це досягти.

 

Плутанина,
депресія,
пустеля,
темна днина,
стреси,
порожня оселя…

 

Не звинувачуйте мене, бо це негарно,
у кожній вашій власній психотравмі.

 

Вибач,
але в чистилищі нема ні в кого німба.
Ні ВІПа, ані Інста-діви,
ні дьюті-фрі із віскі й хлібом,
ні депортацій справа вліво,
і гроші не вернуть, можливо –

 

лише кілька щасливих зірок
у гравітації твоїй лінивій.
Політ у небеса узятий під замок,
війна жорстока свій збира оброк,
й байдуже, що віщує горизонт.

 

Тож не вини мене,
коли усе нудне,
усе, що я роблю –
даю тобі у дворику вживати каберне.

 

Ніщо заходиться критикувати.

 

Я розумію – дуже важко жити
і з враженнями, і без них,
гориш серед мільярдів, мов сірник,
мов світлий метеор,
що у безодні ледь не зник.

 

Твоїм всім сподіванням
зберегтися й розростися
завжди прийде фінал. кінець. завіса.

 

Все пробуєш лишити власний слід,
проте в найкращім разі їх –
залишить твій сусід.

 

Від усвідомлення, що ти мізерним був,
й ще меншим став,
не порятує ані крутота авта,
ані рахунок, кинутий на бар,
ні сексуальний аватар,
ані картинне трощення гітар,
ані остання із усіх сигар.

 

Я знаю, що боїшся ти – і зрад, й принад,
що на парковці трохи вдарив зад,
що хочеш сексу без оплат,
та разом з цим усім –
твій мозок – мармелад.

 

Правда в тому, що Ніщо заплуталося
не менше, ніж ми,
але, зрештою, досягає успіхів у
осягненні людської природи.

 

У рівновазі проживай депресії
і долю власну поглинай,
роби все те, що радили любити,
не запізнись, часу не гай.

 

Змішай чесноти та гріхи,
перед падінням – постели сінце,
тримайся за майбутнє,
і щиро роздавай це все.

 

Поки що Ніщо переважно симпатизує нашим
слабкостям, навіть переймає деякі з них.

 

Я люблю потіти,
у ваганнях ціпеніти,
я люблю кабаре
і салат табуле,
і потерте взуття,
і тюремний блатняк,
я люблю ракію,
більше, ніж вино.

 

Я люблю красу.
Не обов’язково надзвичайну красу.
Нормальна така краса – саме те, що треба!

 

Єдину річ спитати хочу в Часопростору:
питання полягає не у тому,
як можуть існувати вірші після Голокосту,
а у тому, як після віршів можуть виникати
Голокости?

 

Натхненне Ніщо намагається адаптуватися,
проте не все вдається.

 

Я прослизнув у озеро,
тихеньке й благодатне,
але мене взялися проганяти,
бо всі озера
нині є приватні.

 

Велодоріжку я фальшиву доліпив
у декорацію оновлену,
але зазнав невдачі при спробі
все зробити самотужки й безкоштовно.

 

Я вирішив із сонцем мандрувати навсібіч,
проте білизна чиста закінчилась
в першу ж ніч.

 

Я витримав фізичний біль
перед моїми друзями,
а дівчина усе ж пішла
з тим, що купив їй смузі.

 

Я друзям нагадав про речі,
раніше безоплатні,
але на всьому заробити
вони вже стали здатні.

 

Допомагати людям анонімно
я хотів,
та копи залишили
кілька куль у животі.

 

Я пробував робити будь-що,
а потім – дещо,
а потім
казна-що,
але успішним важко бути,
коли ти сам – Ніщо.

 

Але Ніщо занадто пишається собою,
щоб досягти благополуччя.

 

Підходжу ідеально на вакансію,
оскільки…
відчув себе ровесником всіх
геніїв історії
і мешканцем найкращих місць планети
і не тільки.
Вважаю, що добро і зло –
це нерозлийвода,
а мізки розвивають лише ті,
кому не ліньки.

 

Не маю ні минулого,
ні друзів, ані грошей,
але плачу за спроби
бути радісним й хорошим.

 

Я класний менеджер
(хоча і скнара),
й завжди встряю, коли будь-хто
забуде свій сценарій.

 

Командна праця  – це про мене –
що більший виклик,
то все більше я натхненний.

 

Я хочу все змінити так,
що й важко уявити,
я наймолодший кандидат
з усіх на цьому світі.

 

Я завзятий, затятий,
працюю цілодобово,
гнучкий, беручкий,
труджусь безвідмовно,

 

я навіть знаю, яка доля цього світу,
і навіть те, що ти не здатен уявити.

 

Жодної відповіді.

 

Я крав томати у полях Італії,
але вони і дотепер – на смак гімна.
Я у тюрмі мурашку приручив,
але ніхто не бачив, де вона.

 

Медитував я шістдесят два роки,
ніхто з туристів не спитав шляху.
В змаганнях намагавсь не брати участь,
але дедлайни заганяли у депресію лиху.

 

Давав в користування власні володіння,
допоки білі люди не спинили: “Постривай!”.
Переживав за знищення природи,
але птахи й жуки поїли урожай.

 

Я виконав все те, у що я вірив,
аж поки не пошкодив все навколо.
Я витратив життя у добрих справах,
та, зрештою, я став дурним і кволим.

 

З причин, незрозумілих для Людини,
Ніщо продовжує балакати у риму,
при чому, без упину.

 

Не бути
чи, все ж, бути?
Навіщо ці занудні атрибути?

 

“Якщо”
це простір.
“Чому”
це час.
Щасливий ти чи радісний – усе
знецінитися може аж на раз.

 

Якщо світлини спогади лишають,
то що лишають стоси їх усіх?
Майбутнє шопінгу – це не продати речі,
а позбутись їх.

 

Якщо дружина й діти твої хочуть
чогось іще, ніж ситість і тепло,
ти забери в них щось, що вони мають
й віддай назад, мовляв, раніше не було.

 

Найбільш граційний жест
людського тіла –
це акт утримання від вчинків.
Найбільш граційний жест
людського розуму –
це концентрації навчитись.

 

Що маєш на увазі ти –
не дій, не бач, не говори?
Не рухайся і не питай,
не йди на три вітри?

 

Дуже просто.

 

Права качаєш на тварин і на рослини,
і філософствуєш при цьому?
Стріляєш там, де можна й де не треба,
і вірші пишеш про любов і втому?

 

Сценарії варганиш на серветках
і закликаєш до смирення?
Людей фільмуєш просто й некритично
й рятуєш сьогодення?

 

До біса це усе, забудь!
Ми – понад цим.
Мабуть.

 

Гаразд, погоджуюся, сестри і брати.
Можливо це усе – лише мої понти.
Можливо, я лише нудний старий пердун,
й життя таке солодке,
як цього бажаєш ти.

 

Невдовзі Ніщо, звісно ж, закохується.

 

Пролийте на дуелі мою кров,
мов пташку мене збийте між дібров,
земна любов –
немислима любов.

 

Хоч плюс на мінус дає нуль,
й це діє де завгодно,
чому ж чоловіки й жінки
хвилюють одне одного?

 

Не здатні жити разом,
і порізно не здатні,
і разом охолонути,
і разом спопеляти.

 

Вас діти продадуть заради
техніки швидкої.
Батьки вас продадуть за те,
щоб їх лишили у спокої.

 

А ваш партнер продасть за порцію гормонів.
Ти любиш полуницю,
вона любить квантову суницю.
Вона міряє весільну спідницю,
ти хочеш мультик про жертву й вбивцю.

 

Вірний чи ні,
завжди – в лайні.
Підбір акторів рідко той,
що має бути у кіні.

 

Ніщо привертає всезагальну
міжнародну увагу.
Американці продають нерухомість,
щоби придбати Ніщо:

 

“Послухай,
ми знаємо, що правий саме ти,
та не дамо тобі перемогти.
Працюй на нас
й зруйнуй гріхом фінальним всі мости.

 

Політика у нас проста:
діли і владарюй.
Ми цього не приховуєм –
гарцюй, лютуй, жируй.

 

Робота полягатиме у створенні страхів,
щоб попит завжди вищий був за пропозицію
у кожен із років.

 

У той же час,
ми бутіки захистимо від куль та мін,
в нас кожен критик стане, мов кретин,
примусимо до миру через зброю,
природу зробим клубом, цирком, грою,
біткоїни просунемо та іншу ахінею,
і правду всю замінимо брехнею”.

 

На це я відповів
у захисній напрузі:
“я дякую вам, друзі,
улюблені мої ілюзії.

 

У вашім Диснейленді щастя і свободи
дозвольте мені з вами не погодитись –
товсті занадто ви, щоб поміститись
у мій скляний звіринець вроди.

 

Те, що ви хвалитеся розкішшю й автами –

це терапія нехороша,
так ви ще й нагрібаєте плацебо, що зоветься
гроші.

 

ОК, збудились, понтами покрутили, наркотик вжили,
але життя не має друкуватись
на доларах фальшивих.

 

І люди спробують самі
посмакувати вашу мрію.
Та кожен, зрештою, по своєму хворіє.

 

Працюй, щоб жити,
не живи, щоб працювати.
Натисни паузу,
відчуй вино цукатне.

 

Нема нічого грішного в порожньому житті
і у житті без успіхів,
досягнень, відкриттів.
І, кажучи про страх, –
лиш ти є той,
хто має грати в ролі головній.
З комфортним тобі темпом
поглинання в цих світах,

 

ти – чорна дірка
на планеті цій”.

 

Азіати намагаються клонувати Ніщо:

 

“Послухай,
ти – один із нас
і завжди був таким.
Ми бавили тебе малим,
ти нам як рідний син.

 

Невтомно трудиться мільярд
робітників на нас,
ти тільки не зважай на те,
що сну у них нема.

 

Ми всюди, де лише не плюнь,
займаєм півпланети.
Лише зажди, коли ми все
покриєм інтернетом.

 

В нас сотні голограм Нічого
й тисячі – вагін!
Та й імператор надягнув
одежу “мейд ін Чіна”.

 

Тебе ми надрукуємо
12D-принтером,
зі знижками для хіпстерів
і для каналу “Інтер”.

 

Запізно своє его витирати –
Його пора наситити,
або пора вмирати”.

 

На це я відповів
у захисній напрузі:
“Я дякую вам, друзі,
та я – в своїй кольчузі.

 

Я знаю, що моє єство
це суть вашого Бога.
Проте, ви знаєте, що я
не за, але й не проти чогось.

 

Я ціную елегантність каліграфії,
духовність вашої чайної церемонії,

 

сумні простори малювати вміння,
і медитації ледь-ледь перед зомлінням,

 

і практики, що дихання вивчають,
і флірт із небуттям (хоч краще б пили чай).

 

Але, з повагою до міці і до слави,
лиш те, що здатні ви на все,
не значить, що ви праві.

 

Я раджу вам, хоч може це й цинічно,
побільше практикуйте Кама Сутру
у версії,
яка є платонічна.

 

З усесвітом єднайтеся
у пікселі кожнісіньким,
але також кохайтеся, –
це засіб проти бісиків.

 

Навчіться забувати всемогутність.
Згадайте про баланс, це ваша сутність.

 

І в разі, якщо інші схочуть
вплинути на вас,
не бійтеся,
Брюс Лі – живий,
він порятує вас”.

 

Араби намагаються приручити Ніщо:

 

“Послухай,
ми – праві, і в цьому уся річ,
навіщо тисячу й одну
вичікувати ніч?

 

Ми винайшли кав’ярні,
і бриття, й основи алгебри,
і навіть певні складники
відеокамери.

 

Ми також зберегли знання
класичної античності,
і вельми возвеличили
значення невинності.

 

Водночас ми і прокляті,
й залюблені природою,
і завжди це призводить до
мінливої погоди.

 

Грошима ми засипані
аж під саменьку стелю
і хочемо створити світ
з самої лиш пустелі.

 

До нашої великої сім’ї
запрошуєм ласкаво!
Тебе ми пригощатимем,
як нашу силу й славу”.

 

На це я відповів
у захисній напрузі:
“я дякую вам, друзі,
за впертість і потужність.

 

Потріть чарівну лампу,
якщо захочете впіймати мене в лапи.

 

Події світові до вас прихильні не були,
та й ви забули дещо те, що здобули.

 

Ви вмієте в складних умовах
завжди бути перші,
та дещо розчарований
становищем теперішнім.

 

Не певен, що ви маєте
нав’язувати погляди
ні відданим пустельникам,
ні тим, хто схожий з вигляду.

 

У розповсюдженні ідей
хай вас чекає успіх,
але не звинувачуйте всіх інших
в богохульстві.

 

Щоб людство прийняло ваш піст,
назвіть його детоксом –
бо обіцянки раю вже
на мейлах в спамі просто.

 

Рахуйте екзистенцію на пальцях
в піщаних й золотих палацах.

 

Для всього іншого
є милостивий Бог,
проте моєю буде
остання з перемог”.

 

Європейці все ще вирішують,
що робити з Ніщо:

 

“Послухай,
насамперед давай узгодим те,
що треба нам створити комітет.

 

Твоє значне зростання
потребує обговорень –
ЄС одноголосно має
глянути у корінь.

 

Ми мусимо узгодити
питання правове,
інакше бюрократію
на клаптики порве.

 

Ми хочемо, щоб кожен
відчув, що має дещо,
але і те, що ми –
за інших дещо вище”.

 

На це я відповів
у захисній напрузі:
“я дякую вам, друзі,
та випийте по смузі.

 

Із вас красива мова так і ллється,
мені ж словесна мастурбація
практично не вдається.

 

Ви штучні переможці
та водночас невдахи –
і ті, і інші в певний час
стрибнути хочуть з даху.

 

Не зовсім зрозумів я вас,
та зрозумів фрустрацію.
Нікчемність має стати вам
предметом демонстрацій.

 

Раби свободи, ще й чужі
рахуєте борги.
Огидно імітуєте
батьків і ворогів…

 

Ваш благородний гонор
не засліплює мене –
ведуться лиш туристи на
величчя неземне.

 

Країни хай пишаються
фрагментами історії.
Та жодна не гордує хай
усім минулим. Соррі.
Мораль канонізовану
впроваджують лиш хворі.
Не хочете засвоїти мене
(хоча б в цім творі),
це відкриває те, наскільки ви потворні.
Влаштуйте так, щоб я був у фаворі,
інакше з себе ж обладнаєте колонію сувору”.

 

Інші країни світу вірять,
що Ніщо може їм допомогти:

 

“Послухай,
нам нема чого тобі пропонувати,
ми прості робочі акробати.
Демократія це там, де є дебати,
і кажуть нам, що добре – бідувати.

 

Коли ми справді
в чомусь дуже добрі,
вони тримають свої руки
в нас на горлі,

 

й наполягають, що ми не у скруті,
хоч випадають у нас зуби кутні,
і зневажають вони нашу віру,
як застарілу, хоч і самобутню.

 

Ми серцем своїм відчуваємо,
що ми не такі недалекі,
та здатні ми лиш руки
розвести, бо суперечки
для нас є небезпечні.

 

Тобою дихаємо ми на повні груди
і відчуваємо твою довіру всюди –
будь ласка, дай пораду,
як нам бути?”.

 

На це я відповів,
щоб чулось в кожнім вусі:
“отож, мої всесвітні любі друзі,
пора віддати всім вам по заслузі.

 

Не так важливо, у яких в’єтнамках крокувати,
якщо ви спраглі перемог –
не смійте програвати.

 

Самопожертви замість вас
ніхто не зробить,
футболити історію
ніхто не заборонить.

 

Ми всі по-різному розумні й тямковиті,
і знаєм безліч способів
тікати з лабіринтів.

 

Відстоюйте свій простір,
і психічний, і фізичний,
для цього треба кілька справжніх,
(не з ЦРУ) героїв,
й це стане звичним.

 

Якщо наразі це не зовсім ви,
ось кілька правил основних:

 

нікому не розказуйте,
все те, що в вас попросять –
ви просто ігноруйте їх,
коли дари приносять.

 

Не пробуйте перемогти
цю всю несправедливість,
бо щойно ви оскаржите –
назвуть вас вередливими.

 

Доручення простіші
згодом будуть надаватися –
боріться радикальніше
і не озирайтеся.

 

Російський поет прийшов на край світу
і свариться із Ніщо:

 

Это было, конечно,
сильно!
Дважды спасибо.
Отныне вижу я твою монументальность бренда.
Мы можем даже торговать
твоим роскошным бредом.

 

Из кабинетов – прочь,
к науке больше – неохоч –
все документы – в клочья –
мозгам уж не помочь –
и электричка – в ночь –
на кухне курит дочь –
проблем не превозмочь –
не держит хаос – скотч –
нога не чует почву –
в один прекрасный день
я все здесь обесточу!

 

Отныне и всегда
все мысли – как метал.
Десятки тавтологий –
вот новый идеал.

 

Разрушу мифы для спокойствия и мира –
диета из могучести, без булки, без кефира.

 

Холодное я сердце сохраню.
Эмпатия –
лишь та, что есть в меню”.

 

Ти точно кажеш це усе мені?

 

Знову ж,
на погрози Ніщо майже не зважають.

 

Ти точно це усе мені говориш?

 

Час збігає,
ангели бухають,
Боги не грають більше
у злочин й покарання.

 

Том Вейтс вже не співає,
всі терміни спливають,
не чути ні по кому
подзвону звучання.

 

Вже не важливо, як ти все це відчуваєш,
усе, що я кажу, колись уже бувало.

 

Не важить вже, наскільки все непевне,
все рівно на багатих ми дивитимемось ревно.

 

Північний вітер
щойно мої сльози витер.

 

А південний вітер
насипав у вуста піску на місце літер.

 

А західний повинен
пройти спочатку тест на речовини.

 

А східний вітерець
ловив я,
та урвався вже терпець.

 

Зневірене Ніщо заводить блог
про тактичні паузи під час статевого акту.

 

Це просто був записничок
підказок і означень,
та дехто до них ставиться
занадто однозначно.

 

Сплетіння геометрії –
це загадка й удача,
допоки не вивчаєш це
глибоко і обачно.

 

Фонтани дофамінів

прямо пропорційні
періоду утримання
й прелюдій емоційних.

 

Ці паузи поміж фальцетів і басів
отримали найбільше голосів.

 

Мені подобається те,
що до вподоби й вам.
Я чув це завдяки
всіляким там пліткам.

 

Я.
Ти.
В бібліотеці?!
Боже збав!
Вау!
Вау!
Вау!
Вау!

 

Усе, що призвело до сплеску популярності
Ніщо, – було єдине чітке селфі.
Все ж, кожен успіх має свою ціну.

 

Бути знаменитим і жахливим –
гірше, ніж
повстанцем полохливим.

 

Я втрапив в пастку власного прокляття –
за те, що я несу дурню,
мені багато платять.

 

Вмонтовую ті рими,
які радять літагенти.
Достатньо вже?
Призи дають за ці експерименти.

 

Знімаюсь в мильній опері
про грішного пророка,
вихрещую галактики,
комети одинокі,

 

ні слова не кажу
в мотиваційних спічах,
пісок на пляжах чищу,
які сміттям напічкані.

 

Усі права я хочу
на творчість як таку,
на нуль і безкінечність –
на кожну, ще й на ту.

 

Брудні я маю гроші
з Ніщо цього фантомного,
й при чому нарікаю:
Чому я маю щось
але не…
що завгодно?

 

Зневажаючи себе все більше й більше,
Ніщо намагається принаймні бути корисним.

 

Ха!

 

Всі привілеї в наші дні
вже майже безкоштовні,
Тож вибираю власний шлях,
хоча шляхів є повно:

 

оновлюю енергію
ослаблих активістів,
зализую всі рани
равинів променистих,

 

і грішникам лікую
душевную хворобу,
гармонію навіюю
в сім’ю, роботу й побут,

 

Подовжую й скорочую
очікування час,
людей навчаю, як
не пхатись біля кас,

 

втрачати все, що зможуть
невдовзі віднайти,
допомагаю бачити
(до сплеску сліпоти),

 

всі зайві іграшки
ховаю від малечі,
забороняю бренди та
розваги небезпечні,

 

підтримую таланти,
проти яких журі,
усе роблю, аби
збулися їхні мрії,

 

сміюся, коли люди
розказують про плани,
рятую від смертей,
ну, майже бездоганно,

 

скеровую всередину
ваш погляд сексуальний,
милуюсь вами, але без
самозамилування,

 

і змушую вас зважити,
чи встати зі стільця,
і фільми зупиняю
за хвилину до кінця,

 

і змішую всі цінники мінятися місця…

 

Занадто пізно.
Індустрія схопила Ніщо за яйця.

 

“Містере Ніщо!
Містере Ніщо!”
“Ви можете описати
ідеально порожню кімнату?”
“Чи минуле справді таке далеке?”
“У вас є власна позиція,
окрім суспільної?”
“Ви стверджуєте, що з’явилися на світ,
так само, як і інші –
через любов
чи непорозуміння.
Що ви мали на увазі, коли сказали “любов”?”
“Ви відмовляєтеся відповідати,
звідки ви з’являєтеся і чи взагалі існуєте.
Чи можемо ми називати вас
онтологічний націоналіст?”
“Що ви думаєте про фразу:

 

одного дня ми разом поспимо,
але не в сьогоднішню ніч?”
“Ми організовуємо фестиваль тиші –
відвідаєте його?”
“Ви можете підтвердити, що
після смерті є Ніщо?”
“Скажіть, сортирний гумор –
це найбільша загроза людству?”
“У вас є тату?”

 

На піку популярності
Ніщо вирішує скласти повноваження.

 

Хо, хо, хо!
Отож, отож, отож!
Уже сезон відкрито полювання на качок,
тож хрест мій – саме час повісить на гачок.

 

Сьогодні – визначальна дата –
на мене математики вже почали зважати.

 

Собі довів я, що мої
дві протилежності – можливі,
і здатні існувати разом,
в одному колективі.

 

Усе й Ніщо у точці нульовій
єднаються,
від чого, в свою чергу,
новий відлік починається.
Цікаво, як в цю мить
ця точка почувається?

 

Філософи,
священики,
учені,
астронавти,
вас викликаю на дуель –
в постах коментувати.

 

Ви стільки “рятували” світ,
що він ледь врятувався.
Відновлювати міць його
я вже замордувався.

 

Якщо це зробить існування

ваше дещо більш терпимим,
я можу офіційно повідомити вам, що
якість,
пристрасть,
допитливість,
свіжість мислення,
хандра без шоколадки –
не є постійними і стабільними.

 

Я заохочувати також припиню
тупих, неначе п’явки,
брехню,
фігню,
спортивні ставки,
цьомки-чмавки,
ниття
та інші “необхідності буття”.

 

Надалі я зрікаюсь від
своєї імовірності,
а також відмовляюсь від
реальності себе.
Якщо ти не допетрав,
що це значить –
це й на краще,
живи спокійно, хай тебе це не гребе.

 

Ніщо видає прощальну промову.

 

Я вдячний за гостинність вам,
панове та панянки,
я мушу вас покинути –
не маю більше планів.
Я завдяки вам змушений
свою підняти планку,

 

настільки, щоб не прагнути
від вас нічого більше.
І, вибачте, та я піду
світи вивчати інші.

 

Понад усе скучатиму
за тим, як стало легше,
коли попісяв вперше,
й востаннє цілувався, ледь не вмерши.

 

От і все.
Ніщо додому дзвонить.
Я вас покину саме так, як і прийшов,
без жодної спокуси,
з собою я беру єдину річ,
– незаплямовану –
і це…
і це є…
мої вуса.

 

Але Ніщо не знаходить власної домівки, тому вирішує сказати ще дещо.

 

Невже я щойно думав, ніби я – це ти,
невже ти щойно думав, ніби ти – це я?
Була це біографія моя, чи, все ж, твоя?

 

Хотів би я забути знову все,
що пам’ятаєш,
і вивчити по-новому все те, що ти не знаєш,
але тумани досвіду
ці лінії стирають.

 

Людина-ідеал – неефективна,
браковане Ніщо –
непродуктивне.

 

Я бачу, що не гідний
ні тут, ні там я бути,
і взагалі ніде, куди б мене не впхнути.

 

Бароковий мінімаліст –
цинічний оптиміст –
розніжений садист –
неточний перфекціоніст –
додайте інші протиріччя в зміст…

 

Якби я спробував втекти
від себе сам –
я б не сховався ні на грам.

 

Якби я повисів на вашому хресті,
я б душу не віддав Богам.

 

Та не шкодую взагалі,
бо є на це причина,
бо я був певний час Ніщо
і водночас –
Людина.

 

Ну що ж, я вивчив людство,
тепер ви вчіть Ніщоту,
сприймайте це щодня,
немов свою роботу.

 

Мораль, якщо вона взагалі може бути.

 

Насправді, жодних підсумків
підводити не варто.
Все відкладеться в пам’яті,
мов за шкільною партою.

 

Я таїнство життя вам
повертаю ледь притуплене.
Я справлюся з Богами
і з дружиною наступною.

 

Я сплю в кінотеатрах,
з книжками серед шаф,
патруль від вас відводжу,
щоб не платили штраф.

 

І велосипедистам я
кручу ще дві педалі.
І всіх дітей вирощую,
щоб виграли медалі.

 

Покращую вам музику
у голові і талії.
Сумую за Італією
у самій Італії.

 

Породжую життя
миліше і ніжніше,
ховаюсь у кишені,
немов швейцарський ніж.

 

Плюю на застереження,
що впертість – неважлива;
висловлююсь віршами,
щоб довести – це можливо.

 

Весь арт люблю всліпу,
люблю його в тупу.
Римую, от наприклад,
“пук-пук-пук”,
і – “новий, свіжий пуск”.

 

Нарешті, розумію
свій спадок й епітафію:
СТАНЬТЕ НА ПЛЕЧІ НІЧОГО
І ВСЬОГО, ЩО МОЖЕ БУТИ.
Не впевнений, що є
японський відповідник.
Та, певно ж, має бути.

 

Ніщо так захоплюється, що не помічає величний монумент
в його честь, який ми так ніколи й не побудували,
з написом, який ми так ніколи й не написали:
ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ НІЩО, ВІД ЛЮДСТВА, З ВДЯЧНІСТЮ.

 

13 травня завершився фестиваль «86: Щось невловиме» у Славутичі. На церемонії закриття журі конкурсів «Пальма Півночі» та MyStreetFilmsUkraine оголосило переможців.

 

Гран-прі «Пальми Півночі» і приз у розмірі $1000 отримала стрічка «Чарівна таблетка» Олександра Зубовленка, найкращим українським фільмом став «Зв’язок» Жанни Озірної. Приз глядацьких симпатій дістався картині «Чарівна таблетка». У конкурсі брали участь 12 фільмів — 5 українських і 7 зарубіжних, створених авторами з країн, які брали участь у будівництві Славутича.

 

У конкурсі MyStreetFilmsUkraine переміг фільм «Діорама» Зої Лактіонової і Тетяни Корнеєвої. Спеціальну згадку журі отримала стрічка «Гирі мої Гирі» Євгена Нікіфорова. Фаворитом глядачів стала картина Лізи Герман «Порцеляна». У конкурсі взяли участь 9 робіт, створених молодими режисерами у співпраці з професійними тьюторами.

 

На церемонії закриття команда виконала твір американської авангардистки Мередіт Монк Other Worlds Revealed.

 

З 9 по 13 травня фестиваль «86» прийняв понад 3 тисячі глядачів. На трьох майданчиках показали 17 повнометражних і 22 короткометражних фільми. Учасники урбаністичної резиденції представили 8 проектів та інсталяцій, що стали підсумком їхнього перебування у Славутичі впродовж місяця. Під час архітектурного воркшопу п’ять команд збудували дерев’яні об’єкти для фестивального кемпінгу: вежу для спостереження заходу сонця, уявний міст, хвилястий навіс для фудкорту. Понад 30 дітей відвідали заняття дитячої школи урбаністики. У рамках музичної програми виступило 25 артистів. Відбулася лекція кінокритикині Марії Кувшинової та дискусія «Блокпост дружби народів». Режисеркою офіційного трейлера 5-го фестивалю «86» стала Надія Парфан, музику написала Маргарита Кулічова.

 

Дати проведення 6-го міжнародного фестивалю кіно та урбаністики «86» у Славутичі будуть оголошені згодом.

 

Спеціальними гостями церемонії відкриття стали київський панк-електронщик Space Spice Boy та Чернігівський оркестр військово-музичного центру Сухопутних військ Збройних сил України, що виступили зі спільною програмою. Кураторка та аранжувальниця музичного перформансу — Маргарита Кулічова, солістка гурту Grisly Faye.

 

Церемонію відкриття вели Маргарита Кулічова та Юрій Марченко. Церемонія відбулася на головній фестивальній локації — у Кіноконцертному комплексі міста Славутич.

 

Фільмом-відкриттям стала документальна стрічка Йорана Олссона «Фонко», яку шведський режисер представив особисто. На фестивалі відбудуться покази ще двох його робіт: «Про насильство» (2104) та «Чорний мікстейп 1967–1975»(2011). Олссон також представить і прокоментує два фільми, що вплинули на його режисерське бачення: «Округ Гарлан, Сполучені Штати Америки» Барбари Копл та «Дівчата з Челсі» Енді Воргола.

 

У 2018 році кінопрограма фестивалю «86» складається з 17 повнометражних та 22 короткометражних фільмів. 21 короткометражна робота бере участь у конкурсах: 12 стрічок змагаються у східноєвропейському конкурсі «Пальма Півночі» і 9 стрічок – у конкурсі MyStreetFilmsUkraine. Окрім України, представлено тридцять країн Європи, Азії та обох Америк.

 

Музична програма зібрала 25 виконавців електронної та інструментальної музики. Запрошеними кураторами виступає маріупольська платформа ТЮ.

 

У рамках урбаністичної програми у Славутичі перебувають дев’ять гостей міжнародної резиденції – під час фестивалю вони презентують результати досліджень культурної та архітектурної спадщини міста. Понад 30 учасників і тьюторів архітектурного воркшопу облаштовують фестивальний кемпінг у котловані озера, яке ніколи не було заповнене водою. Для наймолодших проводять дитячу школу урбаністики.

 

5-й фестиваль кіно та урбаністики «86» триває з 9 по 13 травня.

 

5-й фестиваль кіно та урбаністики «86» у Славутичі предславляє офіційний трейлер 2018 року. Режисеркою виступила Надія Парфан, музику написала солістка гурту Grisly Faye Маргарита Кулічова, а графіку створили Валерія Гуєвська та Катерина Возниця. Особлива подяка Ірині Зайцевій та Юрію Буличову.

 

«Тема цьогорічного фестивалю, «Щось невловиме / Something in the Air», – про те, що неможливо висловити і схопити. Тут криється цінне, важливе, може навіть найважливіше в житті. Рум’янець, що раптом проступає на щоці співрозмовника. “Є контакт”. Коли вперше в житті бачиш людину і звідкись розумієш, що вона “своя”. Це про інтуїцію. Про те, що найцікавіші загадки світу ще не розгадані – хай би що писали австралійські вчені,» – говорить співзасновниця і креативна директорка фестивалю «86» Надія Парфан.

 

У 2018 подія відбудеться у Славутичі у п’ятий раз і триватиме з 9 по 13 травня.

 

Каталог «86: Щось невловиме» відтепер доступний у форматі PDF. Друковану версію можна буде придбати у Славутичі під час фестивалю.

 

«86» представляє трейлер Східноєвропейського конкурсу документального кіно «Пальма Півночі», у фінал якого вийшло дванадцять фільмів із восьми країн — п’ять українських та сім зарубіжних. Міжнародне журі обере володаря Ґран-прі та Призу за найкращий український короткометражний документальний фільм, а пряме голосування визначить лауреата Призу глядацьких симпатій.

 

Метою конкурсу є пошук нових імен з України, Росії, Білорусі, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Литви, Латвії та Естонії, а також їх підтримка на шляху до української та міжнародної аудиторії.

 

 

 

Спеціальними гостями 5-го фестивалю кіно та урбаністики «86» у Славутичі стануть кінематографісти, музиканти, художники, архітектори й дослідники міського простору з Європи, Азії та Нового Світу.

 

Йоран Олссон – один із провідних документалістів Швеції, призер кінофестивалів у Берліні та Санденсі – особисто представить свою нову стрічку «Фонко» та ретроспективу, до якої увійшли фільми «Про насильство» й «Чорний мікстейп 1967–1975». Режисер створює фільми на основі архівних записів, які компонує у ґрунтовні антропологічні дослідження. Також на фестивалі Олссон покаже і прокоментує стрічки, що вплинули на його режисерське бачення – «Округ Гарлан, Сполучені Штати Америки» Барбари Копл, що отримав премію Американської кіноакадемії 1977 року, та «Дівчата з Челсі» Енді Воргола.

 

Мілтон Ґійєн з Нікарагуа представить інтерактивний фільм «Повстання у Мариборі» – під час його перегляду глядачі зможуть самостійно обрати, за якою камерою стежити й відтак визначать розвиток подій у фільмі. Незалежний кінорежисер Мілтон Ґійєн працює на перетині ігрового та документального кіно в контексті етнографічних досліджень.

 

Гостями фестивалю стануть також режисери фільмів-фіналістів конкурсу «Пальма Півночі», до участі у якому було відібрано 5 українських та 7 іноземних стрічок. До почесного журі конкурсу увійшли сценаристка Наталя Ворожбит, журналістка Марія Кувшинова та програмний директор кінофестивалю в Їглаві Віктор Корень. Марія Кувшинова представить на фестивалі фільм Олександра Міндадзе «У суботу».

 

Конкурс MyStreetFilmsUkraine судитимуть головний редактор каналу Current Time Кенан Алієв та співзасновниця мистецької формації Wiz-Art Ольга Райтер. Ведучі показів MyStreetFilmsUkraine – журналісти Катерина Сергацкова і Юрій Марченко.

 

Кураторами урбаністичної програми фестивалю вступає міжнародна арт-група Metasitu: Едуардо Кассіна (Іспанія) та Ліва Дударева (Латівя). На ролі тьюторів архітектурного воркшопу запрошено групи HELLO WOOD (Угорщина), MOOD FOR WOOD (Польща), COLL COLL (Чехія), 2021 (Словаччина) та Formografia (Україна). Учасниками першої у Славутичі міжнародної резиденції стали митці та дослідники з семи країн, що брали участь у будівництві міста.

 

5-й фестиваль кіно та урбаністики «86» відбувається у Славутичі з 9 по 13 травня.

 

 

15 хв від Славутича, безкоштовний шатл

Є вільні місця

(більше…)

14 травня, на наступний день після закриття фестивалю ми проводимо екскурсію до Чорнобиля. У програмі — легендарні об’єкти «Дуга» і «Укриття», обід у їдальні ЧАЕС та годування місцевих сомів. Учасники пройдуть через Прип’ять авторським маршрутом Олександра Сироти — колишнього мешканця міста, якого евакуювали ще в дитинстві. Старт зі Славутича, повернення прямо у Київ.

 

Програма

 

07:40 — виїздимо зі Славутича електричкою.

08:40 — проходимо паспортний контроль на КПП «Семиходи».

09:00 — подивимося навкруги на оглядовому майданчику об’єкту «Укриття».

09:40 — погодуємо сомів біля адміністративного корпусу ЧАЕС.

10:00 — пройдемося містом Прип’ять авторською екскурсією Олександра Сироти – колишнього мешканця міста, якого дитиною евакуювали з Прип’яті.

13:00 — обідаємо у їдальні ЧАЕС (обід до вартості екскурсії не входить; орієнтовна ціна обіду: 90 грн.).

15:00 — відвідаємо комплекс «Дуга» (Чорнобиль-2).

16:00 — заїдемо до самого Чорнобиля.

17:30 — пройдемо паспортний контроль на КПП «Дитятки» та поїдемо до Києва.

 

Важливо!

 

Для оформлення перепустки у зону відчуження необхідно придбати поїздку до 23 квітня та заповнити поля особистої інформації (ПІБ, серія та номер паспорта, дата народження, громадянство).

Взяти участь в екскурсії можуть лише повнолітні особи. Під час екскурсії з собою необхідно мати оригінал паспорта.

Учасники екскурсії мають бути вдягнені в одяг з довгим рукавом і закрите взуття.

Від’їзд до Києва відбудеться без заїзду до Славутича, тож просимо взяти з собою до автобуса всі особисті речі (під час екскурсії їх можна буде залишати у автобусі).

Рекомендуємо брати з собою питну воду.

Мови екскурсії: російська й англійська.

 

Ціна для громадян України: ₴ 1200

Для громадян інших країн: ₴ 2800

 

Ліван, Німеччина, Сирія, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, 2017, 85′

Режисер: Зіад Кальтум

(більше…)

Італія, Франція, 2017, 69

Режисер: Юрі Анкарані

(більше…)

Ізраїль, 2017, 64′

Режисерка: Моран Іферґан

(більше…)

12 км від Славутича, безкоштовний фестивальний автобус

Ціна: 60 грн за місце, 250 грн за кімнату

(більше…)

Програма складається з трьох частин: кіно, музика та урбаністика. У секції кіно традиційно представлено добірку повнометражних документальних фільмів і дві конкурсні короткометражні програми. Цього року на фестивалі працюють запрошені куратори – вечірні музичні події організовує маріупольська платформа «ТЮ», а за наповнення урбаністичної секції відповідає міжнародний арт-колектив METASITU.

 

У межах кінопрограми буде показано півтора десятка повнометражних фільмів із 13 країн. Серед них – «Похвала Нічому» сербського режисера Боріса Мітіча, кінопоема, де звучить саундтрек від Tiger Lillies та Pascal Comelade, а текст начитує рок-ідол Іґґі Поп. Прем’єра стрічки відбулася на кінофестивалі у Локарно, у конкурсі експериментальних і новаторських фільмів Signs of Life. Картина турецького режисера Ґюрджана Кельтека «Метеори» отримала у Локарно нагороду «Swatch Art Peace Hotel», а на міжнародному фестивалі у Їглаві – приз за найкращий повнометражний дебют. Цього року на фестивалі буде вперше показано інтерактивне кіно – «Повстання у Мариборі» Мейпл Рази та Мілтона Ґійєн. Спостерігаючи за заворушеннями в однойменному словенському місті, глядачі разом вирішать, за якими камерами йти, й відтак визначать, як розгортатиметься показ.

 

Конкурс «Пальма Півночі» цього року вперше відбувається у міжнародному форматі: відбіркова комісія отримала сто сорок заявок із дев’ятьох країн, з яких обрала дванадцять стрічок – п’ятірку українських та сім зарубіжних. Міжнародне журі визначить володаря Ґран-прі та Призу за найкращий український короткометражний документальний фільм, а пряме голосування визначить лауреата Призу глядацьких симпатій. До почесного журі «Пальми Півночі» увійшли сценаристка Наталя Ворожбит, журналістка Марія Кувшинова та програмний директор кінофестивалю в Їглаві Віктор Корень.

 

На фестивалі відбудеться прем’єрний показ фільмів-фіналістів освітнього проекту MyStreetFilmsUkraine: Спільні місця. Впродовж весни учасники знімали свої картини під наглядом професійних тьюторів, а під час показу у Славутичі журі обере серед них переможця. Найкраща стрічка минулого року, «Ма» Марії Стоянової, була показана на фестивалі у Їглаві та увійшла до шостої збірки короткометражних фільмів «Українська Нова Хвиля».

 

Музична частина програми має назву «Аномалія» і складається з п’яти вечірок у зоні ТЮ за участі Ptakh_Jung, Freak Rave Cabaret, резидентів 20ft Radio, нових імен приазовської техно-сцени, а також робітника ЧАЕС і за сумісництвом музиканта – DJ Trofimm. Також у програмі – спеціальний гість, геній-космонавт із Позняків. Вдень працюватиме сцена 20ft Radio, а на відкритті та закритті буде представлено спеціальні музичні перформанси.

 

У рамках урбаністичної програми вже 18 квітня розпочинає роботу урбаністична резиденція, у рамках якої учасники з семи країн проведуть мистецькі та урбаністичні дослідження і презентують їхні підсумки. До 18 квітня для славутичан та гостей з інших міст триває прийом заявок на участь в архітектурному воркшопі, мета якого – облаштувати кемпінг та уявну набережну сухого озера, відомого як Котлован. Дитяча школа урбаністики пропонує освітні програми під час фестивалю для гостей від 8 до 14 років та їхніх батьків.

 

40 хвилин від Славутича, безкоштовний фестивальний автобус.

Ціна: від 590 гривень за номер на двох.

(більше…)

40 хв. від Славутича, безкоштовний шатл

Ціна: від 130 грн за ніч

(більше…)

2 квітня фінішувала краудфандингова кампанія фестивалю на платформі «Спільнокошт». За два місяці нам вдалося зібрати 125 882 грн, що на 5% перевершило поставлену мету – 120 000 грн.

 

Свої внески зробили 164 доброчинця. Понад 30 друзів та партнерів допомагали у підготовці кампанії та реалізації офлайнових активностей у Києві, Львові та Одесі, більше двох десятків організацій і медіа-платформ надали проекту інформаційну підтримку.

 

Доброчинцям, які робили внески на «Спільнокошті», ми віддячуємо призами. За час кампанії наші шанувальники «придбали» 44 абонементи, 16 контрамарок на вечірки, 5 особистих консультацій та 70 фірмових сувенірів.

 

10% склали збори з офлайн-подій: кінопоказів, лекцій та міської екскурсії, у яких взяло участь близько двох сотень людей. На честь завершення кампанії у київському просторі Plivka ми провели вечірку з аукціоном, лоти для якого надали сучасні художники, серед яких – Жанна Кадирова, Анатолій Бєлов та Олександр Курмаз.

 

Суму, зібрану на «Спільнокошті», буде подвоєно Міжнародним фондом «Відродження». Відтак фестиваль закриє 10% свого загального бюджету.

 

Вже зараз «86» підтвердив половину повнометражних фільмів цьогорічної програми. Права на другу половину ми оплатимо з грошей, зібраних завдяки краудфандингу. Також буде покрито переклад стрічок, підготовку субтитрів та квитки для спеціальних гостей фестивалю.