За час кінотеатрального прокату з 17 жовтня по 4 грудня дебютну стрічку Надії Парфан подивились 5 307 глядачів. Бокс-офіс фільму становить 438 871 грн. Фільм вийшов на 13 екранах у Києві, Львові, Харкові, Тернополі та Івано-Франківську. Сумарна кількість глядачів фільму в Україні на цей момент становить близько 8,5 тисяч.

Лідерами прокату серед кінотеатрів стали столичний «Жовтень» (3607 квитків), львівський «Кінопалац» (686 квитків) і харківський «8 1/2» (163 квитка). На сьогодні прокат фільму триває у «Жовтні» та новому київському кінотеатрі «KINO42». За словами заступника директора «Жовтня» Павла Горделадзе, «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» став найуспішнішим українським фільмом у прокаті кінотеатру за останні 9 місяців.

Фільм також подивились близько 1 000 глядачів альтернативного прокату, що відбувався у форматі спецподій. Їх організували регіональні кіноклуби та культурні осередки у 15-ти містах: Біла Церква, Вінниця, Івано-Франківськ, Краматорськ, Лохвиця, Львів, Маріуполь, Одеса, Павлоград, Рівне, Славутич, Суми, Ужгород, Чернівці та Черкаси. Ще 2 200 глядачів побачили комунальну трагікомедію в рамках фестивалів ОМКФ, Lampa.doc, Kharkiv MeetDocs, Air ГогольFest та Українська кінохвиля.

«Це найуспішніший документальний реліз, який ми випускали на широкі екрани, — коментує директор дистриб’юторської компанії 86PROKAT Ілля Гладштейн. — Всупереч стереотипам, український глядач готовий дивитися документальне кіно та платити за нього. Крім художніх властивостей самого фільму, важливо створити яскравий бренд, вчасно почати інформаційну кампанію та працювати з маркетинговими інструментами у соцмережах. Ключову роль відіграють кінотеатри та їхня робота з розвитку аудиторії».

Стрічку створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно, за сприяння телеканалу Current Time та Львівської кінокомісії.

Українські композитори і виконавці, засновники формації Nova Opera Роман Григорів та Ілля Разумейко випустили міні-альбом із саундтреком до дебютного повнометражного фільму Семена Мозгового «Історія Зимового саду». Стрічка, що розповідає про квітковий павільйон київської ВДНГ, виходить у прокат 5 грудня.

Альбом складається з семи композицій: Arround, Bells Of Time, Loneliness, Palm Fronds, The First Frost, The Winter Garden’s Tale, Track Of Time. За словами режисера, він зі свого боку не встановлював обмежень: композитори працювали над фільмом з самого початку й добре відчували атмосферу історії.

«Першу версію музики ми написали ще у 2016 році, і власне то була інша музика, симфонічна, — розповідають музиканти. — Головна тема дуже органічно жила в кульмінаційному кадрі, але в контексті цілого цей матеріал не працював. Лише у 2018 році, коли була готова повна версія фільму — ми переосмислили музичну тканину, надаючи перевагу естетиці мінімалізму і дуже лаконічним звуковим рішенням. У звукозаписі ми намагалися створити іллізію перебування слухача всередині інструменту: гітари, препарованого піаніно, віолончелі. Партію віолончелі надзвичайно тонко виконала Жанна Марчинська, надаючи їй ліричного та водночас філософського змісту».

Саундтрек вийшов на платформі Soundcloud, а невдовзі з’явиться на Apple Music та Spotify. Для Романа та Іллі це перша робота з документальним кіно. Зараз вони пишуть саундтрек до наступного фільму Семена Мозгового «Свято хризантем». Над звуком в «Історії Зимового саду» працювали також саунд-дизайнерка Наталя Авраменко та звукооператор і звукорежисер Андрій Нідзельський.

Прокат стрічки «Історія Зимового саду» стартує 5 жовтня у Києві та Харкові. Спеціальні покази за участі режисера відбудуться у Харкові (4 грудня), Львові (6 грудня) та Івано-Франківську (7 грудня). Розклад і квитки доступні за посиланням: http://bit.ly/twit-tickets Світова прем’єра картини відбулася на міжнародному фестивалі Ji.hlava у Чехії, домашня — у національному конкурсі фестивалю Docudays UA, де стрічка отримала приз за Найкращий український документальний фільм. «Історія Зимового саду» виходить за підтримки Державного агентства України з питань кіно.

Роман Григорів та Ілля Разумейко — засновники формації Nova Opera, що виступає з мультижанровими перформансами в Україні, Європі та США. Серед їхніх робіт —  опера-реквієм «IYOV», опера-цирк «Вавилон», опера-балет «Ковчег», сонОпера «НепрОсті», опера-жах «Гамлет», Trap-Opera «Wozzeck», опера «ГАЗ», а також резонансна мета-опера «Аерофонія», де головним музичним інструментом виступив літак АН-2.

У середу, 4 грудня у Києві відкривається новий кінотеатр КІНО42. Камерний простір на 42 крісла створений засновниками Міжнародного фестивалю кіно та урбаністики «86» та BURSA Hotel Kyiv. Зала кінотеатру знаходиться у готелі BURSA на Костянтинівській, 11. Програма фокусуватиметься на незалежному, авторському та українському кіно. 

КІНО42 — це дім кіно. Прихисток справжнього кіно, що втекло з закритих київських кінотеатрів та від залюднених торгових центрів. Завдяки дбайливому кураторському відбору наша програма особлива. КІНО42 — місце для глядача, що зважає на кіномову і мову кіно, адже ми дбаємо про досвід кіноперегляду — фільми тут звучать в оригіналі, а світло вмикається лише після титрів. Чому 42? Бо ми показуємо фільми, що відповідають на питання життя, Всесвіту і взагалі.

«Після закриття трьох кінотеатрів за останній рік, авторське кіно в Києві стало бездомним. Ми задумали КІНО42 як новий дім для кіно; місце, де його не лише дивляться, але й обговорюють, і навіть створюють», — каже співзасновник кінотеатру Ілля Гладштейн.

«В мене була давня мрія — відкрити маленький кінотеатр та показувати класні фільми, не бути залежним від вибору, просто крутити те, що подобається. Я познайомився з Ільком, і тут усе співпало — з’явилася людина, яка наповнить дім кіно», — коментує засновник BURSA Василь Гроголь.

Квитки незабаром у продажу в касі кінотеатру та онлайн.

Дебютна стрічка режисера Семена Мозгового, що отримала приз за найкращий український документальний фільм на Міжнародному кінофестивалі Docudays UA, виходить в український прокат. Картину побачать глядачі у Києві, Львові, Харкові, Івано-Франківську та інших містах.

На території київської ВДНГ стоїть павільйон квітникарства, що має назву Зимовий сад. Хранителька павільйону, Валентина Миколаївна, вже 45 років ретельно доглядає  колекцію екзотичних рослин і оранжерею, де вони розмістилися. Час виходу на пенсію невблаганно наближається, але прохання керівництва скласти повноваження шокує Валентину Миколаївну. Вона протестує, вважаючи, що рослини без неї загинуть — та схоже що її сад живе за власними законами.

Музику до «Історії Зимового саду» написали українські композитори, співзасновники проекту Nova Opera Роман Григорів та Ілля Разумейко. Світова прем’єра стрічки відбулася на кінофестивалі Ji.hlava у Чехії. Міжнародна — на DOK Leipzig у Німеччині, північноамериканська — на Full Frame у США. Українська прем’єра пройшла на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA, де картина отримала нагороду за найкращий український документальний фільм. 

Київська прем’єра відбудеться 1 грудня у кінотеатрі «Жовтень». Перед показом фільму ініціатива #РослиниРоблятьСвітКращим проведе подію у форматі plant swap: кожен охочий може принести свою рослину і обмінятся з іншими любителями зимових садів. 4 грудня стрічку побачать глядачі у харківському кінотеатрі «8 1/2», 6 грудня у кінотеатрі «Кінопалац» пройде львівська прем’єра, а 7 грудня фільм завітає до Івано-Франківська у галерею «Підземний перехід Ваґабундо». Усі події відбудуться за участі режисера і творчої команди, які представлять фільм, а після показу дадуть відповіді на питання глядачів. 

Семен Мозговий

Режисер, сценарист, монтажер, актор, документальний продюсер. Народився 1992 року в Харкові. Закінчив спеціалізовану англійську школу. У 2009 вступив до Харківської державної академії культури на кафедру режисури кіно і телебачення, у 2013 році закінчив навчання. У 2012—2013 вивчав драматургію у школі при телеканалі «Інтер». Переїхав до Києва. У 2013 почав грати в театрі «ДАХ». Учасник різноманітних міжнародних кінофестивалів, воркшопів, кіноринків та пітчингів (DOK Leipzig, Jihlava IDFF, Karlovy Vary IFF, DOCUDAYS UA, Full Frame IDFF, Cinedoc Tbilici, Visions du Reel, IDFA, Tbilici IFF, Odesa IFF, Beldocs IDFF).

>

Найкращий документальний фільм року за версією Спілки кінокритиків України вирушає у всеукраїнський тур. Спеціальні покази відбудуться у містах, де не було прокату. Локальні активісти самостійно виступають з ініціативою показів стрічки у хабах, бібліотеках та громадських організаціях. 

Розклад туру: 

9 листопада. Маріуполь, Платформа ТЮ

11 листопада. Чернівці, Буковинський Медіа-Центр Belle Vue 

14 листопада. Вінниця, Кінотеатр «Родина», показ за участі режисерки

15 листопада. Рівне, Обласна бібліотека для молоді 

15 листопада. Тернопіль, УНД «Перемога», показ за участі режисерки

16 листопада. Суми, Розумний хаб 

16 листопада. Черкаси, Промолодь 

17 листопада. Івано-Франківськ, Підземний перехід Ваґабундо, показ за участі режисерки та продюсера

20 листопада. Одеса, Hub Гостиная 

22 листопада. Краматорськ, ВІЛЬна ХАта

1 грудня. Павлоград, Позитивний Павлоград

14 грудня. Кременчук, Громадська організація «Ми» 

Організувати показ у своєму місті може кожен охочий — для цього потрібно знайти підходящий зал з хорошим проектором, екраном та акустичною системою і заповнити електронну форму. Локальний організатор бере на себе забезпечення локальної промо-кампанії та проведення дискусії з глядачами після показу. Після події потрібно надати фотозвіт.

Нагадаємо, з 7 по 13 листопада триває прокат комунальної трагікомедії Надії Парфан у кінотеатрах «Жовтень» у Києві, «Кінопалац» у Львові та «8 ½» в Харкові.

Спеціальна пропозиція для груп! Вирушайте на покази разом зі своїм хоровим, трудовим або дружнім колективом у кількості від 10 осіб і сплачуйте менше за кожен квиток. Щоб оформити знижку — заповнюйте заявку, подану нижче, і слідуйте нашим інструкціям.

Пропозиція дійсна для показів у київському кінотеатрі «Жовтень». Дивитися розклад сеансів:  http://bit.ly/tke-zhovten

Старт прокату: 5 грудня 2019

Режисер: Семен Мозговий

Продюсери: Олександр Чепіга, Тарас Босак, Артем Колюбаєв

Документальний / Україна / 2018 / 75′

(більше…)

24 жовтня Спілка кінокритиків України назвала лауреатів національної премії КІНОКОЛО. Комунальна трагікомедія Надії Парфан стала переможцем у номінації Найкращий документальний фільм. До кінця жовтня глядачі можуть подивитися стрічку в кінотеатрах України.

Фільм отримав почесну нагороду з таким коментарем від журі: «Кінокритики з народом і вони теж цікавляться, коли ж дадуть опалення». Автори фільму присвятили свою нагороду «всім людям невдячної праці: комунальникам, кінокритикам, режисерам, продюсерам, організаторам фестивалів та їхнім дружинам».

«Наш фільм здобув визнання у світі, його бачили і побачать глядачі міжнародних фестивалів та величезна аудиторія іноземних телеканалів. Але часто буває, що немає пророка у своїй вітчизні. Тому глядацьке та професійне визнання вдома для нас безцінні,» — говорить про перемогу продюсер фільму Ілля Гладштейн.

Національна премія кінокритиків КІНОКОЛО відзначає досягнення українського кінематографа та діячів кіноіндустрії за останній рік від імені спільноти кінокритиків України. Лауреатів цьогорічної премії оголосили на урочистій церемонії під час відкриття 3-го кінофестивалю «Київський тиждень критики» у кінотеатрі «Жовтень».

Кінокартина «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» просто зараз іде у київських кінотеатрах «Жовтень», «Ліра», Boomer, «Магнат», «Факел» та «Флоренція». З 26 жовтня її побачать глядачі у Тернополі в кінотеатрі «Сінема Сіті», а з 28 жовтня — у Харкові в кінотеатрі «8 1/2». Після закінчення кінотеатрального прокату відбудуться окремі покази у регіонах України.

Фільм створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно, за сприяння телеканалу Current Time та Львівської кінокомісії.

Фото обкладинки: Сергій Хандусенко

Документальна трагікомедія Надії Парфан «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» не дісталася до вашого міста? Не біда! Ми розпочинаємо прийом заявок на спеціальні покази у населених пунктах, де не було прокату. Якщо ви готові виступити організатором, заповнюйте електронну форму. Якщо ви глядач або глядачка і хочете, щоб фільм приїхав і до вас — напишіть про це у тій же заявці й ми спробуємо провести показ у вашому місті.

Що потрібно, щоб організувати показ фільму?

– Локація з хорошим проектором та акустичною системою: наш фільм має сильну візуальну складову і відрізняється ретельною роботою зі звуком, отож важливо, щоб глядачі сприймали його у належній якості.
– Готовність забезпечити  локальну промо-кампанію, матеріали для якої ви отримаєте разом із підтвердженням співпраці.
– Координувати обговорення з глядачами після сеансу.
– Надати звіт у вигляді фотографій з події та кількості відвідувачів.

Умови співпраці:
– показ у кінотеатрі – відсоток від прибутку;
– показ у закладі – 500 грн для обласного центру, 300 грн для районного центру.

Документальна трагікомедія Надії Парфан розповідає про працю і творчість працівників ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго», яке з року в рік забезпечує батареї міста теплом. З початком опалювального сезону трудовий колектив намагається полагодити застарілі комунікації. Вони закручують гайки, латають діри у трубах та… співають у профспілковому хорі! Більше про фільм

У кінотеатрі «Жовтень» відбулася столична прем’єра документальної трагікомедії «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго». Показ відвідало понад 400 глядачів, усі місця у залі були розкуплені. Перед фільмом виступив хор Київського метрополітену «Червона калина», виконавши таємничий «Гімн метро».

Стрічку представили учасники творчої команди: режисерка Надія Парфан, продюсер Ілля Гладштейн, оператор Дмитро Бурко, режисер монтажу Микола Базаркін, звукорежисер Андрій Борисенко та головний герой фільму Іван Гаврилишин. «Мушу попередити, що цей фільм зробить вам боляче, — сказала режисерка. — Він смішний, комедійний, але і трагічний також. Будьте до цього готові». Після показу зал аплодував стоячи.

Також відбулася сесія питань-відповідей між глядачами та командою. Іван Гаврилишин, керівник профспілкового хору «Чорнобривці», на питання чи сподобався йому фільм відповів: «Звісно сподобався. Але важливіше, що він сподобався вам, глядачам». Продюсер Ілля Гладштейн зауважив: «Нашу стрічку придбав великий японський телеканал NHK, чия аудиторія складає понад 50 мільйонів сімей. З точки зору охоплення аудиторії, «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» на сьогодні є одним з найуспішніших українських документальних фільмів».

17 жовтня стрічка вийшла в український прокат: глядачі вже зараз можуть побачити її у кінотеатрах Києва, Івано-Франківська та Львова. 24 жовтня стартує прокат у Тернополі, а 28 жовтня — у Харкові. «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно, за сприяння телеканалу Current Time та Львівської кінокомісії.

Авторка фото: Наталка Дяченко

Українська композиторка і виконавиця Маргарита Кулічова (Grisly Faye) випустила міні-альбом із саундтреком до документальної картини Надії Парфан. Стрічка, що розповідає про профспілковий хор комунального підприємства, виходить в український прокат 17 жовтня.

Альбом складається з чотирьох композицій: Organ, Zapusk, Pidval, Tysha. У роботі над фільмом Маргарита виступила композиторкою та саунд дизайнеркою. В основу треків лягли звуки, записані на знімальному майданчику: у виробничих цехах і котельнях комунального підприємства, що забезпечує міські будинки теплом. Частину звуків Маргарита зібрала самостійно, використовуючи сантехнічні труби та ремонтні інструменти. У треку Zapusk звучить шум гільйотинних ножиць.

Маргарита навчається у Європі на міжнародній програмі з саунд дизайну до кіно, тож робота над фільмом проходила дистанційно. Запис вівся на студіях в Україні, Німеччині, Нідерландах, США, Португалії та Естонії. «Фільм подорожував зі мною, і ми росли разом, — розповідає Маргарита. — Я навчилася приборкувати своє авторське его і працювати у команді. Ми мали закінчити фільм, перебуваючи у різних країнах. Не знаю, як працює ця магія, але в якийсь момент звук та музика злилися в один цілісний твір. Тоді всі індивідуальні творці відійшли на другий план і народилася історія».

Альбом вийшов на платформах Apple Music, Spotify та Soundcloud. Прокат стрічки «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго», який автори синхронізували з початком опалювального сезону, стартує 17 жовтня. Світова прем’єра картини відбулася на фестивалі Visions du Réel у швейцарському місті Ньйон, українська — у європейському конкурсі документальних фільмів Одеського міжнародного кінофестивалю. «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно, за сприяння телеканалу Current Time та Львівської кінокомісії.

Маргарита Кулічова — композиторка, продюсерка, виконавиця та авторка проекту Grisly Faye. На її рахунку безліч турів Європою та Сполученими Штатами, кілька альбомів і синглів. Нещодавно Маргарита випустила альбом саундтреків до короткометражного фільму «Charcoal» знятого міжнародною командою в Естонії. А наприкінці осені виходить новий синґл Grisly Faye, знятий минулого року в Португалії.

17 жовтня народний фольклорно-вокальний ансамбль Київського метрополітену «Червона калина» виступить на прем’єрному показі стрічки «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго». Подія відбудеться у столичному кінотеатрі «Жовтень» за участі режисерки і творчої групи фільму.

У цей же день документальна трагікомедія про хор комунальників вийде у всеукраїнський прокат. У Києві стрічку покажуть у кінотеатрах «Жовтень», «Ліра», Boomer, «Магнат», «Ленінград», «Факел» та ім. Т. Шевченка. Фільм також побачать глядачі в Івано-Франківську, Львові та Тернополі.

Ансамбль «Червона калина» – майже одноліток незалежної України. Створений у 1992 році, він до сьогодні не перестає співати на землі та під землею. Колективом керує заслужений працівник культури України Віталій Стоцький. На прем’єрі фільму Надії Парфан хор виконає «Гімн метро».

«Київський метрополітен – одне з найбільших комунальних підприємств у Києві, – розповідає продюсер фільму Ілля Гладштейн. – Коли ми дізналися, що вони, як і ІФТКЕ плекають традиції творчих колективів та мають власний профспілковий хор, ми одразу вирішили запросити їх до співпраці».

«Якщо подивитись новини, то все пропало давно і дуже капітально. Звідусіль чути тільки, що погані лікарі, чиновники ще гірші, і вчителі туди ж, і транспортники, а комунальники просто посланці пекла, особливо на старті опалювального сезону. І дуже круто, що авторка фільму показала щоденну роботу людей, наших з вами сусідів, знайомих, чиїхось родичів, які стараються зробити що можуть, хтось краще, а хтось як вміє», – каже радниця начальника київського метро Наталка Макогон. Вона додає, що очікує аншлагів у кінотеатрах, а потім черг у кадрові відділи всіх комунальних служб України, щоб всі, хто радять, як краще, могли це зробити.

«Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно, за сприяння телеканалу Current Time та Львівської кінокомісії.

Дебютний повнометражний фільм Надії Парфан, що виходить в український прокат 17 жовтня, відвідає з прем’єрними показами Івано-Франківськ, Київ, Львів та Тернопіль. На показах режисерка особисто представить свою стрічку глядачам і відповість на запитання зали.

Перший допрем’єрний показ відбудеться 10 жовтня на батьківщині фільму, в Івано-Франківську, у кінотеатрі «Космос». Після цього стрічку побачать київські глядачі на прем’єрі у кінотеатрі «Жовтень» 17 числа. Наступного дня, 18 жовтня, подію прийматиме львівський кінотеатр «Кінопалац». Міні-тур завершиться 24 жовтня показом у кінотеатрі «Сінема сіті» в Тернополі. У всіх цих містах фільм ітиме у прокаті, після чого відвідає зі спеціальними показами ще декілька українських міст. Команада фільму анонсує тісну співпрацю з кіноклубами.

«Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно, за сприяння телеканалу Current Time та Львівської кінокомісії. Продюсером виступив Ілля Гладштейн (Phalanstery Films). Світова прем’єра фільму відбулася на фестивалі Visions du Réel у швейцарському місті Ньйон. Українська — у європейському конкурсі документальних фільмів Одеського міжнародного кінофестивалю. Також фільм брав участь у конкурсній програмі кінофестивалю у Кракові, а у жовтні представить україну на румунському фестивалі Astra. У вересні права на фільм придбала японська компанія NHK — найбільший телерадіомовник в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Акредитація на прем’єру в Івано-Франківську >>

Акредитація на прем’єру у Києві >>

Акредитація на прем’єру у Львові >>

Акредитація на прем’єру в Тернополі >>

Дебютна повнометражна стрічка Надії Парфан «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» стала першим українським документальним фільмом, який покажуть на японському телебаченні. Права на фільм придбала компанія NHK — найбільший радіо- і телемовник в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Аудиторія телеканалу у самій лише Японії складає понад 50 мільйонів сімей.

«NHK зацікавилися нашим фільмом ще на етапі виробництва, а перемовини про продаж тривали близько року. Ми дуже раді знайти таку аудиторію для свого фільму, і що наше кіно стане містком між такими далекими країнами», — каже продюсер фільму Ілля Гладштейн.

«Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно, за сприяння телеканалу Current Time та Львівської кінокомісії. В український прокат стрічка виходить 17 жовтня.

Тим часом, проект нового документального фільму Надії Парфан «Міс Рок-Європа» братиме участь у Дванадцятому конкурсі кінопроектів, який відбудеться з 23 по 27 вересня.

7 вересня у кінотеатрі «Ліра» громадська організація «Крим SOS» та 86PROKAT проводять показ документального фільму Александра Міхалковіча «Моя бабуся з Марса» та панельну дискусію «Як там наші?» про виклики, що сьогодні стоять перед українськими громадянами, які залишилися в Криму.

Тема українців, які не виїхали з Криму після анексії, все рідше з’являється в публічному інформаційному полі. Ми потроху забуваємо, що на півострові живе багато співвітчизників, які займають проукраїнську позицію. Їх змусили залишитись обставини – вік, здоров’я, родичі, власність. Про те, як їм живеться і з якими проблемами вони стикаються, поговоримо одразу після перегляду фільму спільного виробництва Білорусі, України та Естонії «Моя бабуся з Марса» 7 вересня. Початок показу – о 16:30, початок дискусії – о 18:00. Вартість квитка на показ – 50 грн, вхід на дискусію вільний.

У дискусії візьмуть участь Юсуф Куркчі, Таміла Ташева та Антон Наумлюк. Юсуф Куркчі – перший заступник Міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, з 2002 по 2009 роки працював в Апараті Верховної ради Автономної республіки Крим. Таміла Ташева – громадський діячка, волонтерка і правозахисниця.  координаторка ГО «Крим SOS», що надає гуманітарну та юридичну допомогу внутрішньо переміщеним особам, інформує про події в Криму, займається соціальною адаптацією переселенців. Катерина Некреча – продюсерка радіо «Крим.Реалії». Антон Наумлюк – головний редактор видання «Грати», автор резонансних матеріалів про юридичну несправедливість і порушення прав людини в Росії та Криму, а також фоторепортажів з місць подій. Перелік спікерів доповнюється.

Модератор дискусії – Андрій Куликов, співзасновник недержавної некомерційної радіостанції «Громадське радіо».

Фільм Александра Міхалковіча – це лірична трагікомедія, що розгортається на тлі абсурдного кримського сьогодення. Головна героїня – бабуся автора Зіна – народилася в Україні, жила в Росії та Білорусі, а після виходу на пенсію переїхала до моря, у Євпаторію, щоб підтримувати здоров’я і приймати велику сім’ю у своєму будиночку з виноградником. Та після анексії Крим перетворився на “віддалену планету, на зразок Марса” і родичі стали дедалі рідше навідувати її. Замість омріяного життя на курорті бабуся Зіна стикнулася з політичною нестабільністю та ізоляцією. Створений за підтримки Держкіно, фільм виходить в український прокат 5 вересня.

Дебютна повнометражна стрічка Надії Парфан, створена за підтримки Держкіно України, візьме участь у фестивалі документального кіно Astra — найбільш відвідуваному кінофорумі Центрально-Східної Європи. 

Фільм представить Україну у конкурсній програмі Central & Eastern Europe 2019, де змагатиметься з дев’ятьма іншими претендентами. Серед них — переможець Docudays UA «Біла мама» Зосі Родкевич.

Astra Film Festival — один з найбільш авторитетних форумів неігрового кіно в Європі, спрямований на відкриття нових імен. Фестиваль засновано 1993 року. Зібравши у 2018 році 70 тисяч глядачів, він здобув статус найбільш відвідуваної кіноподії регіону. Astra Film Festival відбувається в румунському місті Сибіу. Цього року — з 14 по 20 жовтня.

«Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» — трагікомедія про працю і творчість івано-франківських комунальників. Режисерка знімає найбільш відповідальний момент для підприємства, що забезпечує місто теплом — початок опалювального сезону. Під шквалом скарг від споживачів комунальники змушені рятувати застарілі комунікаційні споруди. Вони закручують гайки, латають діри в трубах та… співають у профспілковому хорі! Світова прем’єра фільму відбулася на міжнародному кінофестивалі Vision du Reel, українська – у рамках міжнародного документального конкурсу Одеського кінофестивалю. Стрічка виходить у прокат 17 жовтня, на початку опалювального сезону.

Створена за підтримки Держкіно, лірична трагікомедія Александра Міхалковіча спільного виробництва України, Білорусі та Естонії виходить в український прокат на початку осені. Перед київською прем’єрою фільм вирушить у міні-тур містами України, де відбудуться покази за участі режисера.

Головна героїня фільму – бабуся автора Зіна, яка жила в Україні, Росії та Білорусі, а після виходу на пенсію переїхала до Криму. Дотепна і сповнена життєвих сил, вона завжди об’єднувала свою велику сім’ю. Та через анексію Криму, її відвідини стали для родичів випробуванням: півострів перетворився на “віддалену планету”, на зразок Марса. Дорослій людині непросто сприйняти нові реалії — тому вся сім’я, розкидана по різних країнах, почала збиратися, щоб підтримати бабусю й відвідати її у день 80-річчя.

Перший показ стрічки відбудеться у Львові 29 серпня, у кінотеатрі «Кінопалац».  30 серпня стрічку побачать глядачі в Івано-Франківську, в галереї «Вагабундо». Київська прем’єра відбудеться у столичному кінотеатрі «Жовтень» 31 серпня. На цих показах режисер особисто представить свій фільм аудиторії, а після перегляду відбудуться Q&A-сесії.

Після виходу у прокат 5 вересня, «Моя бабуся з Марса» відвідає Маріуполь, Одесу, Херсон, Чернігів та інші міста зі спеціальними показами. Українська прем’єра фільму проходить за підтримки Держкіно України.

Александр Міхалковіч – білоруський режисер, народився у Мінську. У 2016 році закінчив міжнародну навчальну програму DocNomads. У полі його професійного інтересу – довготривалі проекти про близькі особисті стосунки. Створивши низку короткометражних стрічок, режисер випустив свій повнометражний дебют «Моя бабуся з Марса» (проект цієї картини став одним із переможців Десятого конкурсного відбору Держкіно та отримав державну фінансову підтримку розміром 928 тисяч гривень при загальній вартості виробництва 2 мільйони 331 тисяч гривень). Світова прем’єра фільму відбулася на міжнародному фестивалі документального кіно у чеському місті Їглава – Ji.hlava IFF. Стрічка також була представлена на кінофорумах DOK.fest München (Мюнхен, Німеччина), Beldocs (Белград, Сербія) та Eastern Neighbours Film Festival (Утрехт, Нідерланди).

До кінця 2019 року в український прокат виходять документальні фільми «Моя бабуся з Марса» Олександра Міхалковича, «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» Надії Парфан та «Історія зимового саду» Семена Мозгового. Київські прем’єри стрічок відбудуться у кінотеатрі «Жовтень».

Лірична трагікомедія «Моя бабуся з Марса» спільного виробництва України, Білорусі та Естонії виходить на екрани 5 вересня. Режисер Олександр Міхалкович зняв історію своєї бабусі Зіни, яка переїхала до Криму, щоб зустріти старість на березі моря. Геополітичні зміни руйнують курортну ідилію, і хоч бабуся опирається пропаганді, їй складно прийняти нові реалії. Сім’я, розкидана по кількох країнах, вирішує зібратися, щоб підтримати бабусю і разом привітати її з 80-річчям. Прем’єра фільму відбулася у конкурсній програмі чеського кінофестивалю Ji.hlava, стрічка брала участь у фестивалях DOK.fest München та Beldocs.

Дебютний повнометражний фільм Надії Парфан «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго»  – це авторське дослідження теми тепла, фізичного і людського. Почавши з питання «Звідки береться тепло?», режисерка сфокусувалася на людях, що працюють за лаштунками такої буденної речі як опалення. З приходом холодів, доки розгнівані споживачі штурмують гарячу лінію зі скаргами, колектив «Івано-Франківськтеплокомуненерго» лагодить безнадійно застарілі тепломережі. Тим часом профспілковий хор підприємства намагається зібратися на чергову репетицію. Світова прем’єра стрічки відбулася на міжнародному кінофестивалі Vision du Reel, українська прем’єра – у рамках міжнародного документального конкурсу Одеського кінофестивалю. Стрічка виходить у прокат 17 жовтня, на початку опалювального сезону.

Переможець національного конкурсу фестивалю Docudays UA, дебютний фільм Семена Мозгового «Історія зимового саду», з’явиться на екранах кінотеатрів 5 грудня. У центрі сюжету – Валентина Вороніна, садівниця, що вже 45 років опікується квітковим павільйоном колишнього ВДНГ. Час перемагає у нерівній боротьбі з браком фінансування, занепадом будівлі та наближенням пенсійного віку. Але Вороніна не бажає йти на пенсію, вважаючи, що без неї рослини не виживуть. Разом з тим, на території з’являється загадкова група радіоестезистів, що знаходять біля входу до павільйону канал потужної позитивної енергії. Окрім програми Docudays UA, фільм було представлено на фестивалях Ji.hlava, DOK Leipzig, Full Frame і MakeDox.

Старт прокату: 5 вересня 2019

Режисер: Александр Міхалковіч
Продюсери: Воля Чайковская, Ігор Савиченко
Документальний / Білорусь, Україна, Естонія / 2018 / 73′

Фестивалі: Ji.hlava, DOK.fest München, Beldocs

(більше…)

Завдяки глядачам документального фільму «Заповідник Асканія» в українському прокаті вдалося зібрати суму, необхідну для покупки біноклів для біосферного заповідника Асканія-Нова на Херсонщині. Відтепер краса українського степу стала ближчою до людей.

Підтримати український заповідник могли всі охочі: для цього слід було придбати квиток на показ фільму у будь-якому кінотеатрі. Як ініціатори оголосили до старту прокату, 10% прибутку від проданих квитків склали спеціальний фонд. Команда фільму розпорядилася ним по домовленості з керівництвом заповідника. Директор Асканії-Нови висловив потребу в біноклях для відвідувачів — для спостереження за дикими тваринами. Відтак до збору коштів приєдналися бренд Oliz, який випустив лімітовану серію шовкових хусток, і студенти LvBS.  Бренд оптики Arsenal також перейнявся історією степової оази і зробив знижку на покупку техніки. Після завершення кінотеатральних показів ініціативна група придбала й передала заповіднику вісім біноклів.

Також, з ініціативи режисера Андрія Литвиненка, на сторінці фільму тривав краудфандинг на користь одного з героїв, пана Миколи. Фундатори придбали і передали пану Миколі сонячну панель та смартфон, який він зможе заряджати — оскільки у його помешканні немає електрики. Тепер у планах колишнього працівника Асканії-Нови — завести авторський блог і ділитися зі світом своїми історіями.

Андрій Литвиненко продовжує працювати з темою тварин. Його новий проект, що має назву «Де собака заритий?», присвячено зоозахисній темі.

18 липня у рамках 10-го Міжнародного одеського кінофестивалю відбулася українська прем’єра дебютного повнометражного фільму Надії Парфан «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго». Стрічку було представлено у рамках конкурсу європейських документальних фільмів.

Головний герой, Іван Васильович не зміг приїхати на українську прем’єру у зв’язку з городніми роботами. Проте вдалося зібрати майже всю творчу групу: разом із режисеркою Надією Парфан та продюсером Іллею Гладштейном фільм представляли режисер монтажу Микола Базаркін, композиторка Маргарита Кулічова, звукорежисер Андрій Борисенко і оператор Дмитро Бурко. Публіка і кінокритики тепло відгукнулися про картину.

«Я завжди ставилася до цього фільму як до чорної комедії, — розповіла режисерка на презентації. — Я знімала і монтувала комедію — але вже після першого показу зрозуміла, що вийшла не комедія. Деякі люди у залі плакали. Але не можна сказати, що цей фільм сумний. Я намагалася показати наше українське життя — а в ньому є і екзистенційна туга, і комізм. У фільмі йдеться не лише про жесть, а і про красиві речі».

Комунальна трагікомедія «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» виходить в український прокат у жовтні цього року, на початку опалювального сезону.

Фото: repor.to для Одеського міжнародного кінофестивалю

Вийшов український трейлер комунальної трагікомедії «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго». У своїй стрічці режисерка документує життя підприємства,  що забезпечує теплом столицю Прикарпаття. Доки розгнівані споживачі обривають гарячу лінію, працівники готуються до нового опалювального сезону, латаючи застарілі комунікації. Це вносить корективи у графік репетицій профспілкового хору.

Українська прем’єра стрічки відбудеться 18 липня на 10-му Одеському міжнародному кінофестивалі у рамках конкурсу європейських документальних фільмів. Це одна з двох вітчизняних картин, представлених у міжнародній конкурсній програмі ОМКФ. Другий сеанс заплановано на 20 липня. Покази йтимуть у кінотеатрі «Родіна».

Тізером до фільму — чи то пак його продовженням у форматі extended cinema — став  музично-просторовий перформанс, що відбувся 11 липня у рамках фестивалю «Сеанс Міського Сканування», у найбільшій котельні Івано-Франківська. Герої стрічки — хор «Чорнобривці» ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» — виконали авангардний твір «Гімн Теплокомуненерго» на музику Романа Григоріва та Іллі Разумейка. Авторкою ідеї та слів стала Надія Парфан. Гімн народився ще під час зйомок, але не увійшов у фінальну версію стрічки. Подія стала унікальною — автори запевняють, що перформанс повторювати не стануть, «оскільки це знищить унікальність моменту».

Фільм виходить в український прокат у жовтні 2019 року.

Дебютна повнометражна робота Надії Парфан увійшла до конкурсної програми європейських документальних фільмів 10-го Одеського міжнародного кінофестивалю. В український прокат стрічка виходить у жовтні 2019 року.

Головний герой фільму, Іван Васильович, багато років очолює профспілку комунального підприємства Івано-Франкіськтеплокомуненерго. Його opus magnum — профспілковий хор, у якому співають диспетчери, ремонтники, слюсарі, бухгалтери. Голова профспілки пишається творчими здобутками комунальників, але керується принципом «спочатку людям тепло — а вже потім співати». Опалювальний сезон вносить корективи у графік репетицій. Трудовий колектив намагається полагодити застарілі комунікації, поки розгнівані споживачі штурмують гарячу лінію. Чи зігріє холодну батарею українська народна пісня?

«Після трьох років роботи і світової прем’єри я дуже щаслива нарешті представити фільм удома, — каже режисерка. — Останній рік нас буквально “тероризували” запитанням, коли його можна побачити в Україні. «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» — це історія про буквальне і переносне тепло. Сподіваюся, липнева одеська спека допоможе нам всім морально підготуватися до опалювального сезону».

Світова прем’єра фільму відбулася на фестивалі Visions Du Reel — одному з найбільших документальних форумів світу, що проходить у швейцарському місті Ньйон. Також стрічка брала участь у головній конкурсній програмі Міжнародного кінофестивалю у Кракові. На етапі виробництва картина була представлена на ОМКФ-2018 у секції Work-in-progress. «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно, телеканалу Current Time та Львівської кінокомісії. Продюсером виступив Ілля Гладштейн (Phalanstery Films).

10-й Одеський міжнародний кінофестиваль відбувається з 12 по 20 липня 2019 року.

Про режисерку

Надія Парфан — українська режисерка, продюсерка та кураторка культурних проектів. Народилася в Івано-Франківську. Вивчала культурологію, урбаністику та соціальну антропологію. З 2012 по 2013 роки брала участь у програмі Фулбрайта у Філадельфії, США. У 2014—2015 пройшла курс документальної режисури у Кіношколі Анджея Вайди у Варшаві, Польща. У 2019 році — курс документальної режисури у Школі кіно і телебачення у Лондоні, Велика Британія.

Фільмографія

2019 – Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго
2017 – Новосілля
2016 – Reve ta Stohne on Tour
2014 – Екзарх

Міжнародна прем’єра документального фільму Андрія Литвиненка відбулася 21 червня в рамках конкурсної програми The Black Sea Docs Competition Міжнародного кінофестивалю Pelicam в Румунії. Журі конкурсу відзначило стрічку спеціальним призом та грошовою винагородою у розмірі €1000.

Міжнародний кінофестиваль Pelicam щорічно відбувається у румунському місті Тульче і присвячений природоохоронній та екологічній тематиці. Тому участь у ньому стала важливим етапом розвитку фестивальної історії кінокартини «Заповідник Асканія».

Режисер фільму Андрій Литвиненко ділиться своїми враженнями після церемонії нагородження: «В Румунії на мене чекав надзвичайно теплий прийом. Місто Тульче знаходиться на дельті Дунаю так само, і моє рідне місто Херсон. Тому вдвічі приємніше отримати спеціальний приз журі саме там, адже я відчував себе, як вдома – дуже схожі культура і менталітет людей на українські. Можливо, тому фільм був такий близький і глядачам, і фестивалю в цілому. Після показу мене ще довго не відпускали гості з питаннями та обіцяли, що особисто приїдуть до заповідника із Румунії. Я впевнений, пан Микола (прим. – головний герой фільму) дуже зрадіє припливу іноземних туристів. Відзнака на такому тематичному фестивалі – дійсно показова, і я вітаю всю команду фільму з впевненим початком міжнародної подорожі стрічки!»

Сюжет фільму «Заповідник Асканія» розгортається навколо трьох героїв із цілковито різними характерами, долями та цілями. Проте їх поєднує одне – бажання зберегти життя серед найбільшого в Україні оазису, що поступово втрачає свою унікальність.

Фільм Андрія Литвиненка отримав Головний приз студентського журі на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. «Заповідник Асканія» було створено компанією 435 FILMS за підтримки Державного агентства України з питань кіно. На екрани кінотеатрів його випустила дистриб’юторська компанія 86PROKAT.

Версія для мобільних пристроїв

У  2019 році «86» не відбудеться. Фестиваль бере паузу і йде на канікули, з яких може повернутися або не повернутися.

Звучить приголомшливо. Останні п’ять років ми жили від «86» до «86». Ми казали “травень” і уявляли Славутич, ми казали “Славутич” і бачили рожевий цвіт біля Кіно-концертного перед наступним сеансом. Підготовка нового фестивалю починалася щойно він закінчувався. 365 днів на рік тривала робота з пошуку фінансування, логістичних рішень і найкращого нового кіно. За п’ять років виникло середовище, бренд і потужний міжнародний форум в маленькому місті неподалік Чорнобиля.

ЩО ВСЕ ЦЕ ЗНАЧИЛО

В якийсь момент фестиваль буквально став сенсом нашого життя. Наш задум був амбітним: «86» мав стати не просто фестивалем, а моделлю нового суспільства. Суспільства довіри, поваги та осмисленості, в якому можлива довга змістовна розмова та спільний досвід. Ми мріяли перевернути символічні ієрархії та зробити із провінції центр — хоча б на п’ять днів на рік. Ми прагнули зробити кожного глядача співтоврцем «86». Працювали, щоб перетворити фестиваль з майданчика показу кіноновинок на фабрику виробництва нових сенсів та спільнот.

ЩО НАМ ВДАЛОСЯ

Скільки людей у 2013 році були готові купити квиток на авангардне документальне кіно? Хто б погодився провести травневі у малому місті біля Чорнобиля? І хто міг уявити собі, як щороку сюди приїжджатимуть переможці кінофестивалю Sundance та тисячі глядачів? Фестивалеві «86» вдалося досягти найсміливіших цілей. Наші найбільші досягнення:

1. Знакові фільми та найцікавіші режисери світу

За п’ять років фестиваль показав близько сотні фільмів та відкрив для української аудиторії документалістику як мистецтво. Серед них улюблений фільм всіх меломанів і синефілів «B-Movie: страх і пристрасть у Західному берліні», забута кінооперета «Черьомушки»; переможці Sundance «Російський дятел» та «Усі безсонні ночі», ретроспективи Джона Сміта та Юрі Анкарані; фільми найнезалежніших Джема Коена та  Марка Казінса. І ще «Лупіно».

2. Відкриття нових імен в українському кіно

Саме у Славутичі завдяки конкурсу «Пальма Півночі» українська та міжнародна кіноспільнота вперше побачили на великому екрані документальні фільми Анни Калініченко, Наталії Машарової та Анатолія Ульянова, Поліни Мошенської, Жанни Озірної, Олександра Суровцова.

3. Взаємодія з міським ландшафтом

Фестивальна нитка акуратно впліталася в міську тканину — все місто ставало нашою сценою. Разом із партнерами ми робили інсталяції на стадіоні та в лісі; нестримні вечірки навколо магічної кулі та у підземеллі; божевільні церемонії та концерт на вокзалі; вішали виставку в закинутому кафе та ставили виставу в спортзалі; транслювали радіо з-під сосни та забудовували уявну набережну.

4. Власне кіновиробництво

За чотири роки існування кіномайстерні MyStreetFilmsUkraine фестиваль «86» спродюсував сорок дев’ять коротких фільмів. MSF — це винятковий проект з демократизації кіноосвіти та кіновиробництва, що перевершив усі сподівання. Учасниками майстерні стали люди з нецентральних міст, без попереднього режисерського досвіду та бюджету. Їхні фільми збирали аншлаги у Славутичі, йшли в кінопрокаті і каталися кіноклубами по всій Україні. Вони потрапляли в конкурси міжнародних кінофестивалів у Ляйпцігу, Їглаві, Одесі, Лондоні, Вашингтоні, Болоньї та багатьох інших містах по всьому світу. Серед них «Ма» Марії Стоянової, «Діорама» Зої Лактіонової,«Дихає» Поліни Ольховникової, «Я і Маріуполь» Пьотра Армяновскі, «Мій кристал» Окани Казьміної.

5. Налякати корупціонерів

У січні 2018 року «86» виграв 500 тисяч гривень на проведення фестивалю в Славутичі у рамках відкритого конкурсу Міністерства культури України «Малі міста — великі враження». Щоб отримати державні кошти, команді фестивалю довелося місяцями змагатися з бюрократією, непрозорістю та навіть спробою хабарництва. Це було вкрай непросто, але дало свій результат. Після публічної інформаційної кампанії «86» щодо конкурсу «Малі міста — великі враження»:

▪️ сума державного ґранту була виплачена у повному обсязі у жовтні 2018 року;

▪️ заступника директорки Іституту культурних досліджень Євгена Ковальського звільнили за наказом Міністра культури;

▪️ публічна кампанія «86» отримала широкий розголос та солідарність культурної спільноти, стала прецедентом успішного вирішення конфлікту між непрозорою державною структурою і незалженою культурною інституцією.

ЩО НЕ ВДАЛОСЯ

6 років ми прагнули перетворити “сімейний проект Наді та Іллі” на сталу інституцію, відділену від особистостей засновників. Натомість все одно виходила велика сім’я. В якийсь момент стало зрозуміло, що ми просто усиновили всіх: нових членів команди, партнерів та глядачів. Ми створювали простір колективної близькості коштом особистих стосунків.

Ми стикалися з несталим фінансування і тягарем відповідальності, що збільшувався разом із фестивалем, бюрократичною тяганиною та вимогою хабара. І хоча публічна кампанія щодо корупції завершилася для нас успішно, тривалий фінансовий ризик, розголос та вимога перекваліфікуватися в “експертів з корупції” призвели до суттєвого вигорання команди.

Ми втомилися. Від несталості, непевності, нескінченних аплікаційних заявок та звітів. Ми втомилися від ефемерності результату: цілий рік роботи заради п’яти чудових днів, якими ми навіть не могли насолодитися. Ех, а нам так би хотілося з’їздити на «86»!

ЩО БУДЕ ДАЛІ?

По-перше, все буде добре. Єдина стабільна річ на Землі — зміни. До змін важко адаптуватись. Вони потребують ресурсів і сміливості. Ніхто не любить змін. Але що чекає тих, хто не хоче мінятися? Вторинність, інерція, діяльність заради діяльності.

По-друге, на все свій час. Фестиваль виник восени 2013 року як передчуття Майдану і втілив його найсміливіші устремління. Від формування програми до внутрішніх комунікацій — в основі всіх рішень «86» стоять цінності: сміливість, повага, емпатія, чесність, людиноцентричність. І хоча наші цінності не змінилися, змінилися ми, змінилася Україна, змінився світ. Час вимагає нових форматів і способів взаємодії.

Ми здійснили на «86» усе, про що ми мріяли у далекому 2013. Настав час втілювати нові мрії.

НАШІ НАЙТЕПЛІШІ ПОДЯКИ

Місту Славутич. За те, що вийшло з власної зони комфорту і відкрило двері сучасній культурі. За те, що п’ять років було домом, натхненням і головним елементом програми «86». Славутич — це місто, яке ризикнуло. Завдяки Славутичу всі дізнались, що мале місто — це ще не діагноз. Ми пишаємося нашою співпрацею зі Славутичем, міською владою, чиновниками, підприємцями, молоддю і небайдужими славутичанами, які розділили свій дім з «86». Це неймовірна історія про співпрацю, повагу до іншості і порозуміння, що може стати прототипом для будь-якого проекту змін в Україні.

Українським та іноземним фундаторам, які надавали фінансову підтримку фестивалеві. За багаторічну співпрацю, щедрість, готовність ризикувати разом із нами.

Кураторам і кураторкам, програмним партнерам. За те, що разом нам вдалося вийти за рамки власних компетенцій та утримати якість та коцептуальну цілісність.

Режисерам та режисеркам, музикантам і музиканткам, художникам і художницям, урбаністам і урбаністкам. Всім учасникам та учасницям п’яти фестивалів. За те, що знімали саме ті фільми і грали саме ту музику. За те, що наповнювали «86» і Славутич собою. За ідеї. За те, що ділили з нами ризики. За натхнення. За можливість пережити щось інше.

Команді. Волонтерам. Всім людям, які кожного року не покладаючи рук працювали над тим, щоб «86» стався. За те, що обирали цінності, а не статус. За те, що не шкодували сил. За те, що не цурались брудної/механічної/нудної роботи і власними руками зробили найкращий в Україні фестиваль.

Гостям. Відвідувачам і відвідувачкам. Тим, хто приїхали на перший фестиваль у 2014 році, не знаючи, чого чекати. Тим, хто не вагаючись купували абонементи, коли фестиваль перестав бути безкоштовним. Тим, хто приїздили на кілька години і тим, хто стабільно проводили в Славутичі усі травневі. За те, що не боялися спати у ФОКу і харчуватися з АТБ. За те, що завжди поверталися. Що привозили друзів, дітей, мам і татів. За те, як ви сміялися з найтонших жартів, як вловлювали найдивніші монтажні склейки. За питання, які ставили. І за відповіді, на які наштовхували. За те, що слухали, дивилися, чули, відчували. За вашу довіру. «86» — це фестиваль найкращих у світі глядачів.

ПОСЛАННЯ

Славут(и)чанам:

Будьте відкритими і надалі. Ризикуйте та втілюйте власні амбітні проекти. Ми завжди допоможемо.

Глядачам:

Не сумуйте. Збережіть тепло наших спільних переживань у своєму серці. Підтримуйте незалежне та будьте щедрими на подяки. Фондуйте спільнокоштом — це окрилює.

Кураторам та організаторам:

Будьте радикальними. Робіть те, що ніхто ніколи не робив. Розвивайте та вірте у свій голос.

Робіть ще краще те, що виходить у вас найкраще. У інших сферах — співпрацюйте.

Довіряйте. Pay forward та вірте у гру з ненульовою сумою.

Вирощуйте зміну — вкладайте у розвиток молодших колег. Делегуйте їм відповідальні виробничі ділянки — нехай завалюють. Тим часом займайтеся організаційним розвитком та стратегічними речима.

Посеред рутини лишайте собі простір для мрій.

Організуйте собі можливість насолодитися результатом своєї роботи.

Платіть собі — закладайте достойні гонорари команді.

Не робіть те, на що немає ресурсу.

Критикуйте лише конструктивно та дозвольте іншим критикувати вас.

Робіть помилки та не стидайтеся ділитися цим досвідом.

Державі, політичним партіям та виборцям:

Нам потрібно більше прозорості та регулярності у стосунках із державою.

Нам потрібне нове актуальне бюджетне законодавство.

Нам потрібна децентралізація фінансування культури та єдині, всім зрозумілі правила гри.

Нам потрібні нові інституції.