FESTIVAL OF FILM AND URBANISM

MAY 9 - MAY 13 / 2018, SLAVUTYCH

«86» ІДЕ НА КАНІКУЛИ
08.05.2019

Версія для мобільних пристроїв

 

У  2019 році «86» не відбудеться. Фестиваль бере паузу і йде на канікули, з яких може повернутися або не повернутися.

 

Звучить приголомшливо. Останні п’ять років ми жили від «86» до «86». Ми казали “травень” і уявляли Славутич, ми казали “Славутич” і бачили рожевий цвіт біля Кіно-концертного перед наступним сеансом. Підготовка нового фестивалю починалася щойно він закінчувався. 365 днів на рік тривала робота з пошуку фінансування, логістичних рішень і найкращого нового кіно. За п’ять років виникло середовище, бренд і потужний міжнародний форум в маленькому місті неподалік Чорнобиля.

 

ЩО ВСЕ ЦЕ ЗНАЧИЛО

 

В якийсь момент фестиваль буквально став сенсом нашого життя. Наш задум був амбітним: «86» мав стати не просто фестивалем, а моделлю нового суспільства. Суспільства довіри, поваги та осмисленості, в якому можлива довга змістовна розмова та спільний досвід. Ми мріяли перевернути символічні ієрархії та зробити із провінції центр — хоча б на п’ять днів на рік. Ми прагнули зробити кожного глядача співтоврцем «86». Працювали, щоб перетворити фестиваль з майданчика показу кіноновинок на фабрику виробництва нових сенсів та спільнот.

 

ЩО НАМ ВДАЛОСЯ

 

Скільки людей у 2013 році були готові купити квиток на авангардне документальне кіно? Хто б погодився провести травневі у малому місті біля Чорнобиля? І хто міг уявити собі, як щороку сюди приїжджатимуть переможці кінофестивалю Sundance та тисячі глядачів? Фестивалеві «86» вдалося досягти найсміливіших цілей. Наші найбільші досягнення:

 

1. Знакові фільми та найцікавіші режисери світу

За п’ять років фестиваль показав близько сотні фільмів та відкрив для української аудиторії документалістику як мистецтво. Серед них улюблений фільм всіх меломанів і синефілів «B-Movie: страх і пристрасть у Західному берліні», забута кінооперета «Черьомушки»; переможці Sundance «Російський дятел» та «Усі безсонні ночі», ретроспективи Джона Сміта та Юрі Анкарані; фільми найнезалежніших Джема Коена та  Марка Казінса. І ще «Лупіно».

 

2. Відкриття нових імен в українському кіно

Саме у Славутичі завдяки конкурсу «Пальма Півночі» українська та міжнародна кіноспільнота вперше побачили на великому екрані документальні фільми Анни Калініченко, Наталії Машарової та Анатолія Ульянова, Поліни Мошенської, Жанни Озірної, Олександра Суровцова.

 

3. Взаємодія з міським ландшафтом

Фестивальна нитка акуратно впліталася в міську тканину — все місто ставало нашою сценою. Разом із партнерами ми робили інсталяції на стадіоні та в лісі; нестримні вечірки навколо магічної кулі та у підземеллі; божевільні церемонії та концерт на вокзалі; вішали виставку в закинутому кафе та ставили виставу в спортзалі; транслювали радіо з-під сосни та забудовували уявну набережну.

 

4. Власне кіновиробництво

За чотири роки існування кіномайстерні MyStreetFilmsUkraine фестиваль «86» спродюсував сорок дев’ять коротких фільмів. MSF — це винятковий проект з демократизації кіноосвіти та кіновиробництва, що перевершив усі сподівання. Учасниками майстерні стали люди з нецентральних міст, без попереднього режисерського досвіду та бюджету. Їхні фільми збирали аншлаги у Славутичі, йшли в кінопрокаті і каталися кіноклубами по всій Україні. Вони потрапляли в конкурси міжнародних кінофестивалів у Ляйпцігу, Їглаві, Одесі, Лондоні, Вашингтоні, Болоньї та багатьох інших містах по всьому світу. Серед них «Ма» Марії Стоянової, «Діорама» Зої Лактіонової,«Дихає» Поліни Ольховникової, «Я і Маріуполь» Пьотра Армяновскі, «Мій кристал» Окани Казьміної.

 

5. Налякати корупціонерів

У січні 2018 року «86» виграв 500 тисяч гривень на проведення фестивалю в Славутичі у рамках відкритого конкурсу Міністерства культури України «Малі міста — великі враження». Щоб отримати державні кошти, команді фестивалю довелося місяцями змагатися з бюрократією, непрозорістю та навіть спробою хабарництва. Це було вкрай непросто, але дало свій результат. Після публічної інформаційної кампанії «86» щодо конкурсу «Малі міста — великі враження»:

 

▪️ сума державного ґранту була виплачена у повному обсязі у жовтні 2018 року;

▪️ заступника директорки Іституту культурних досліджень Євгена Ковальського звільнили за наказом Міністра культури;

▪️ публічна кампанія «86» отримала широкий розголос та солідарність культурної спільноти, стала прецедентом успішного вирішення конфлікту між непрозорою державною структурою і незалженою культурною інституцією.

 

ЩО НЕ ВДАЛОСЯ

 

6 років ми прагнули перетворити “сімейний проект Наді та Іллі” на сталу інституцію, відділену від особистостей засновників. Натомість все одно виходила велика сім’я. В якийсь момент стало зрозуміло, що ми просто усиновили всіх: нових членів команди, партнерів та глядачів. Ми створювали простір колективної близькості коштом особистих стосунків.

 

Ми стикалися з несталим фінансування і тягарем відповідальності, що збільшувався разом із фестивалем, бюрократичною тяганиною та вимогою хабара. І хоча публічна кампанія щодо корупції завершилася для нас успішно, тривалий фінансовий ризик, розголос та вимога перекваліфікуватися в “експертів з корупції” призвели до суттєвого вигорання команди.

 

Ми втомилися. Від несталості, непевності, нескінченних аплікаційних заявок та звітів. Ми втомилися від ефемерності результату: цілий рік роботи заради п’яти чудових днів, якими ми навіть не могли насолодитися. Ех, а нам так би хотілося з’їздити на «86»!

 

ЩО БУДЕ ДАЛІ?

 

По-перше, все буде добре. Єдина стабільна річ на Землі — зміни. До змін важко адаптуватись. Вони потребують ресурсів і сміливості. Ніхто не любить змін. Але що чекає тих, хто не хоче мінятися? Вторинність, інерція, діяльність заради діяльності.

 

По-друге, на все свій час. Фестиваль виник восени 2013 року як передчуття Майдану і втілив його найсміливіші устремління. Від формування програми до внутрішніх комунікацій — в основі всіх рішень «86» стоять цінності: сміливість, повага, емпатія, чесність, людиноцентричність. І хоча наші цінності не змінилися, змінилися ми, змінилася Україна, змінився світ. Час вимагає нових форматів і способів взаємодії.

 

Ми здійснили на «86» усе, про що ми мріяли у далекому 2013. Настав час втілювати нові мрії.

 

НАШІ НАЙТЕПЛІШІ ПОДЯКИ

 

Місту Славутич. За те, що вийшло з власної зони комфорту і відкрило двері сучасній культурі. За те, що п’ять років було домом, натхненням і головним елементом програми «86». Славутич — це місто, яке ризикнуло. Завдяки Славутичу всі дізнались, що мале місто — це ще не діагноз. Ми пишаємося нашою співпрацею зі Славутичем, міською владою, чиновниками, підприємцями, молоддю і небайдужими славутичанами, які розділили свій дім з «86». Це неймовірна історія про співпрацю, повагу до іншості і порозуміння, що може стати прототипом для будь-якого проекту змін в Україні.

 

Українським та іноземним фундаторам, які надавали фінансову підтримку фестивалеві. За багаторічну співпрацю, щедрість, готовність ризикувати разом із нами.

 

Кураторам і кураторкам, програмним партнерам. За те, що разом нам вдалося вийти за рамки власних компетенцій та утримати якість та коцептуальну цілісність.

 

Режисерам та режисеркам, музикантам і музиканткам, художникам і художницям, урбаністам і урбаністкам. Всім учасникам та учасницям п’яти фестивалів. За те, що знімали саме ті фільми і грали саме ту музику. За те, що наповнювали «86» і Славутич собою. За ідеї. За те, що ділили з нами ризики. За натхнення. За можливість пережити щось інше.

 

Команді. Волонтерам. Всім людям, які кожного року не покладаючи рук працювали над тим, щоб «86» стався. За те, що обирали цінності, а не статус. За те, що не шкодували сил. За те, що не цурались брудної/механічної/нудної роботи і власними руками зробили найкращий в Україні фестиваль.

 

Гостям. Відвідувачам і відвідувачкам. Тим, хто приїхали на перший фестиваль у 2014 році, не знаючи, чого чекати. Тим, хто не вагаючись купували абонементи, коли фестиваль перестав бути безкоштовним. Тим, хто приїздили на кілька години і тим, хто стабільно проводили в Славутичі усі травневі. За те, що не боялися спати у ФОКу і харчуватися з АТБ. За те, що завжди поверталися. Що привозили друзів, дітей, мам і татів. За те, як ви сміялися з найтонших жартів, як вловлювали найдивніші монтажні склейки. За питання, які ставили. І за відповіді, на які наштовхували. За те, що слухали, дивилися, чули, відчували. За вашу довіру. «86» — це фестиваль найкращих у світі глядачів.

 

ПОСЛАННЯ

 

Славут(и)чанам:

Будьте відкритими і надалі. Ризикуйте та втілюйте власні амбітні проекти. Ми завжди допоможемо.

 

Глядачам:

Не сумуйте. Збережіть тепло наших спільних переживань у своєму серці. Підтримуйте незалежне та будьте щедрими на подяки. Фондуйте спільнокоштом — це окрилює.

 

Кураторам та організаторам:

Будьте радикальними. Робіть те, що ніхто ніколи не робив. Розвивайте та вірте у свій голос.

Робіть ще краще те, що виходить у вас найкраще. У інших сферах — співпрацюйте.

Довіряйте. Pay forward та вірте у гру з ненульовою сумою.

Вирощуйте зміну — вкладайте у розвиток молодших колег. Делегуйте їм відповідальні виробничі ділянки — нехай завалюють. Тим часом займайтеся організаційним розвитком та стратегічними речима.

Посеред рутини лишайте собі простір для мрій.

Організуйте собі можливість насолодитися результатом своєї роботи.

Платіть собі — закладайте достойні гонорари команді.

Не робіть те, на що немає ресурсу.

Критикуйте лише конструктивно та дозвольте іншим критикувати вас.

Робіть помилки та не стидайтеся ділитися цим досвідом.

 

Державі, політичним партіям та виборцям:

Нам потрібно більше прозорості та регулярності у стосунках із державою.

Нам потрібне нове актуальне бюджетне законодавство.

Нам потрібна децентралізація фінансування культури та єдині, всім зрозумілі правила гри.

Нам потрібні нові інституції.